Вибух на чорнобильській АЕС

Вибух на чорнобильській АЕС, безумовно, можна вважати найбільшою техногенною катастрофою за всю історію людства. Це не перша і не остання трагедія, яка пов`язана з атомною енергетикою, однак досі нічого, порівнянного за масштабами з тим, що сталося 26 квітня 1986 року, немає. І дуже хочеться вірити, що й не буде. Наслідки тієї аварії дають про себе знати й досі, хоча багатьох з постраждалих вже давно немає в живих. Однак радіація, яка вбила їх, надає свій згубний вплив на їх дітях і онуках.

Все це, природно, зародило сумнів в умах багатьох людей: наскільки взагалі безпечно використання атомної енергії? Це питання стоїть тим гостріше, що більша частина матеріалів по Чорнобилю досі не розсекречена. Та й з причинами катастрофи не все ясно, що тільки підливає масло у вогонь. Відразу після неї вся вина цілком і повністю була покладена на персонал станції. Проте, враховуючи, що до складу всіх комісій входили, насамперед, люди, які проектували реактор і саму станцію, важко припустити інший результат. Зараз побутує кілька версій того, чому все-таки стався вибух на чорнобильській АЕС: це і конструктивні недоліки конкретного типу реакторів, і шлюб в обладнанні певній станції, і збій системи охолодження реактора, і проводиться в той вечір експеримент, і порушення технічного регламенту персоналом станції .

З упевненістю сказати, що з усього цього дійсно стало причиною катастрофи, не можна. Швидше за все, мала місце сукупність усіх цих факторів. За іронією, того вечора проводився експеримент, покликаний забезпечити безпеку станції в разі екстреної ситуації.

Вибух на ЧАЕС міг заподіяти значно менше шкоди, якби тоді не було прийнято рішення, як можна довше зберігати таємність. Навіть жителі найближчих до станції населених пунктів до останнього були впевнені, що нічого небезпечного не сталося, хоча необхідно було почати миттєву евакуацію населення.

Вивозити населення почали тільки через 2 доби, 28 квітня. Саме тоді советсвіе ЗМІ дали інформацію про трагедію в Чорнобилі, хоча зарубіжні видання написали про це вже дуже багато. І невідомо, скільки б ще тривали гри в таємність, якби поривчастий вітер не приніс радіоактивні хмари в Європу.

І тут можна побачити різницю у ставленні урядів країн до своїх громадян. Першими підвищений радіоактивний фон зафіксували працівники однієї з АЕС у Фінляндії. Ще до того, як було з`ясовано, що проблема не місцевого характеру, населення навколишніх міст і селищ було евакуйовано.

Вибух чорнобильській АЕС стався пізно вночі. Першими до місця аварії прибули пожежники. Вони досить швидко зрозуміли, що відбулося насправді, однак, незважаючи на відсутність відповідної екіпіровки, вони довели до кінця свою роботу, і до ранку пожежа була погашена. Протягом кількох наступних днів не було ніякої можливості наблизитися до реактора, так як його температура перевищувала позначку в 5000 градусів. А над станцією утворилася хмара, що складається з величезної кількості найдрібніших радіоактивних частинок.

Коли температура спала, навколо станції викопали величезний рів. У нього склали залишки реактора, що вибухнув. Потім все це було залито товстим шаром суцільного бетону, щоб уникнути витоку радіації. А от з хмарою згубного попелу нічого зробити не вдалося, і з часом вона повністю обігнула землю. На жаль, через це вибух на чорнобильській АЕС позначився практично на кожному куточку нашої планети.

Але найсильніше катастрофа позначилася на тих, хто ліквідовував її наслідки. І тут багато в чому знову зіграло роль прагнення приховати те, що трапилося і його наслідки від жителів країни. Лікарі отримали вказівки всім, у кого немає явних ознак променевої хвороби, ставити діагноз «вегето-судинна дистонія». Через це ті, хто ліквідовував наслідки вибуху, зазнавали труднощів, доводячи, що їх стан викликав вибух на чорнобильській АЕС.

Важко уявити, який колосальної шкоди завдала ця катастрофа всій планеті. Її наслідки досі дають про себе знати: збільшилася кількість онкологічних хворих та дітей, народжених з різними каліцтвами, в тому числі і з синдромом Дауна.