Чи становить космічне сміття загрозу?

Минуло трохи більше половини століття з тих пір, як людина запустив в 1957 році в космос перший супутник, і ось вже неймовірна, екзотична проблема перестала бути такою, а перетворилася на досить реальну загрозу. Перші польоти в космос пройшли під знаком загальної ейфорії. Нікому і в голову не приходив питання: а куди подінуться відпрацьовані супутники, що станеться з ракетоносіями, як бути з пилом від згорілого палива? СРСР і США наввипередки освоювали навколоземний простір, виводячи на орбіту все нові і нові ракети, супутники і станції. І наслідки цієї недалекоглядної політики не змусили себе чекати: у 1978 році на Канаду впали уламки радянського супутника "Космос-594». Тоді Радянський Союз сплатив величезну суму грошей постраждалій країні за ліквідацію наслідків радіаційного зараження. Але не минуло й року, як уламки американської станції, відпрацювавши свій термін, розсипалися над Австралією.

До людських жертв впав на землю космічне сміття в обох випадках не навів, проте інциденти змусили вчених задуматися. Адже в навколоземному просторі по своїх орбітах курсують не тільки штучні супутники і Міжнародної космічної станції (числом приблизно 700), але і вже відпрацювали свій термін станції, їх фрагменти та інші рукотворні об`єкти. І якщо сміття на нашій планеті можна десь локалізувати і утилізувати, то з об`єктами бурхливої космічної діяльності людства таке зробити не вийде. Про ці викидах можна було б і забути, якби вони не рухалися. А летять вони в безповітряному просторі з величезною швидкістю - 9 кілометрів в секунду. Зіткнення на такий швидкості космічного апарату з дрібною залізякою величиною всього кілька сантиметрів може протаранити обшивку і привести до катастрофи.

За даними вчених, космічне сміття за останні півстоліття розрісся до немислимих розмірів. По різних орбітах навколо Землі обертається 11 тисяч об`єктів величиною більше 10 см і 600 тисяч покидьків від одного до десяти сантиметрів величиною. Зараз, розробляючи нові зразки космічних апаратів, інженери продумують і захист їх від можливих зіткнень з небажаними літаючими об`єктами. За рухом особливо великих шматків стежать спеціальні радари, які попереджають космонавтів про навислу загрозу. МКС 3-4 рази на рік повинні відхилятися від свого маршруту, щоб уникнути зіткнення зі сміттям.

Таким чином, космічні польоти стали небезпечні ще й тому, що підкорювачі космосу можуть несподівано і фатально зустрітися з об`ємним сміттям, борознить зоряні простори. І якщо обшивка корабля дозволяє зберегти цілим корпус (та й то, від дрібних покидьків), то це не стосується сонячних батарей, які нічим прикрити і захистити. Найгірше те, що іноді два різних об`єкта стикаються між собою і розбиваються. Великий об`єкт зникає з радарів, а натомість з`являються тисячі дрібніших, але не менш небезпечних осколків.

Але як прибрати космічне сміття? Поки що нічого розумнішого, як спостерігати за рухом особливо великих відходів і розробляти траєкторію руху нових супутників з урахуванням руху уламків старих кораблів, не придумано. Є утопічний проект, висунутий Швейцарським технологічним інститутом Лозанни, згідно з яким, потрібно відрядити на орбіту супутник «Clean Space One», який відшукає один фрагмент сміття, захопить його і кинеться до Землі, де обидва вони і згорять у щільних шарах атмосфери. Але, як видається, 8 млн. Євро - занадто висока ціна за прибирання одного фрагмента.

Поки що вчені сфокусувалися на проблемі, як зробити так, щоб космічне сміття не збільшувався в обсязі надалі. Зараз відслужили свій вік супутники переводять на більш низьку орбіту, щоб вони увійшли в тяжіння Землі і згоріли в атмосфері, або, навпаки, їх виводять на більш високу траєкторію, де вони не ризикують наразитися на діючі апарати. Залишки ядерного палива із ступенів ракет зливають, щоб запобігти вибухам від зіткнень.