Кодекс Наполеона: історія створення та основні положення
Цивільний кодекс, прийнятий у Франції в 1804 році і отримав назву Кодекс Наполеона, є одним з найважливіших нормативно-правових актів в історії людства. Це пов`язано не тільки з ім`ям легендарного імператора, який сам брав найактивнішу участь у створенні цього документа, але і з тим величезним впливом, який він надав на все європейське цивільне законодавство.
Після подій Великої французької революції вся нормативно-правова база в цій країні прийняла досить заплутаний вигляд: тут переплелися нові революційні норми з уже віджилими свій вік старими королівськими законами. При цьому для переважної більшості населення дуже важливо було юридично закріпити основні завоювання революції і не допустити повернення до старих порядків. Саме це завдання і покликаний був вирішити Кодекс Наполеона.
Задум цього документа визрівав у майбутнього імператора досить давно. Він прекрасно розумів, що саме за допомогою законодавчого оформлення основних громадянських прав населення Франції він зможе стабілізувати ситуацію всередині суспільства, дати поштовх його подальшому розвитку. Для підготовки проекту була створена спеціальна комісія, активну участь в якій брав сам Перший консул Наполеон Бонапарт. Основними джерелами при підготовці даного кодексу стали положення римського приватного права і Декларація прав людини і громадянина. У березні 1804 Цивільний кодекс був прийнятий і набув законної сили.
Кодекс Наполеона 1804 включає в себе три основні частини. Перша частина присвячена таким інститутам, як шлюб, опіка, розлучення, усиновлення. Найважливішими принципами цього розділу є рівність громадян перед законом і непорушність права власності.
Саме питання власності служили каменем спотикання між колишніми власниками і новими господарями. Кодекс Наполеона раз і назавжди дозволив цю проблему, вказавши на неприпустимість насильницького переділу земель та вилучення інших майнових об`єктів.
Право власності продовжує розбиратися і в другій частині. Тут спеціально вказується, що розпорядження своїм майном не повинно завдавати шкоди оточуючим і, в той же час, жодна людина не може бути примушений до того, щоб відмовитися від своєї власності. Держава при цьому має брати на себе роль арбітра в майнових суперечках між громадянами.
У своїй третій частині Кодекс Наполеона звертається до договірних відносин, що випливають з права власності. По-перше, в цьому розділі проводиться класифікація угод, серед яких особливо виділяються договору спадкування, купівлі-продажу та дарування. По-друге, визначаються умови настання договірних відносин, найважливішим з яких можна вважати добровільність і юридичну рівність сторін.
Цивільний кодекс 1804 став першим зведенням законом у Франції, єдиним для всієї країни. Згодом він був поширений на всі французькі колонії, а потім був узятий на озброєння в більшості європейських і американських держав.
У той же час слід зазначити, що одним Цивільним кодексом законодавча діяльність знаменитого імператора не обмежений. Не меншу популярність придбав і кримінальний кодекс Наполеона, прийнятий в 1810 році і створив правові основи для кримінального переслідування злочинців.