Біографія Петлюри - від Симона до Могили

Спекотного весняним днем 1926 на паризькому тротуарі стояв пристойно одягнений мсьє, і розглядав крізь скло книги, виставлені на вітрині. До нього підійшов інший пан, і неголосно гукнув його, назвавши ім`я та прізвище. Любитель літератури обернувся, і тут же пролунали постріли, вони гриміли до тих пір, поки барабан револьвера не вчинив повний оборот. Прибігли жандарми, вони з острахом підійшли до вбивці, а він спокійно їм віддав зброю і здався.

Так в 1926, 26 травня, закінчилася біографія Петлюри Симона Васильовича, одного з найвідоміших борців за українську незалежність, вимушеного емігранта і переконаного антисеміта. Йому було всього сорок сім років, але він встиг прославитися, і стати об`єктом полювання радянських чекістів. На них і впали перші підозри. Ретельно проведене слідство підтвердило правдивість слів Самуїла Шварцбада (так звали стріляв), який стверджував, що скоєне їм є помстою за вбиту петлюрівцями на Україні сім`ю, що складалася з п`ятнадцяти чоловік, і сам він ніякий не більшовицький агент, а простий єврей.

Присяжні повністю виправдали Шварцбада, визнавши, що в загибелі його родичів винен Петлюра Симон Васильович. Біографія, представлена суду, відкидала всі сумніви в тому, що вбитий ініціював численні етнічні чистки, проведені у відношенні як єврейського, а так і російського населення.

17 травня 1879 в полтавській багатодітній бідній родині народився хлопчик, якого охрестили Симоном. Батько його був візником, здобути освіту юнак міг тільки в семінарії, в яку і вчинив. Уявлення про те, яке має бути майбутнє України сформувалися у молодої людини в стінах цього навчального закладу, там же він в 1900 році став членом Революційної української партії, політичної організації націоналістичного спрямування. Захоплення молодої людини були різноманітні, він любив музику і читав Маркса. У ті роки серед його друзів було чимало євреїв, з чого можна зробити висновок, що антисемітом він став з політичних міркувань.

За протестні акції і зухвалість з семінарії Симона виключили (1901), а через два роки заарештували. Недовго борець за свободу України нудився в катівнях, через рік його відпустили на поруки, після чого він влаштувався на службу бухгалтером страхового товариства «Росія», не забуваючи і про партійну підпільній роботі. У 1914 році крамольник не потрапив на передову, служба його була необтяжливою, він обіймав посаду замуполномоченного Союзу земств.

Активна політична біографія Петлюри розпочалася після Лютневої революції. Він відразу став головою Генерального військового комітету при Центральній раді. Політична ситуація дозволяла оголосити державний суверенітет України, що й було негайно зроблено. Після жовтневого перевороту збройні сили незалежної республіки були реорганізовані. Військові звання звучали піснею для будь-якого патріота-націоналіста: «курінний отаман», «кошовий отаман», «хорунжий» ...

Українська армія повинна говорити українською, а російська - покинути «неньку», такі були перші розпорядження. Незалежність, втім, виявилася швидше бутафорської, ніж реальною, після укладення Брестського миру військовий міністр поступив в підпорядкування німецького генштабу разом з підвладними йому дивізіями «синьожупанників». Німці ж незабаром віддали перевагу мати справу з гетьманом Скоропадським. Біографія Петлюри в цей період складається з суцільних звивистих маневрів. Він обіцяє фабрики робітникам, землю селянам, Україна українцям і незрозуміло що німцям і французам.

З усіх цих привабливих пропозицій найбільш реальною була можливість безкарно грабувати. Звичайно, реквізувати майно українців заборонялося, але в такій плутанині хіба розбереш, хто єврей, а хто "москаль" ...

До 1919 року ситуація на Україні зовсім заплуталася. Червоні воювали з білими, Антанта ввела війська, поляки теж не розгубилися, Нестор Махно контролював значні території, а петлюрівці примикали до всіх, хто погоджувався скласти з ними тимчасовий союз. Червоні і Денікін від такої допомоги відмовилися, а німці й французи вимагали занадто високу ціну за своє заступництво.

Політична біографія Петлюри закінчилася в 1921 році. Якщо він і був комусь потрібен, то більшовикам, для того щоб його розстріляти. З Польщі, керівництво якої все більше схилялася до рішення про екстрадицію, довелося бігти до Угорщини, потім до Австрії, і, нарешті, в Париж. Тут Степан Могила (він же Симон Васильович Петлюра) редагує журнал «Тризуб», друкований орган українських націоналістів, статті в якому рясніють словом «жид» і всіма його похідними.

Так тривало ще пару років. У 1926-му все закінчилося. Похорон відбувся на паризькому кладовищі де Монпарнас.

Сьогодні в незалежній Україні Петлюру згадують набагато рідше, ніж Мазепу або Бандеру. Не зрозуміло, чому це так, адже методи у всіх трьох так схожі ...