Слов'янин - це хто? Історія і міфи слов'ян

В історії слов`ян чимало білих плям, що дає можливість численним сучасним «дослідникам» на підставі домислів і недоведених фактів висувати найфантастичніші теорії про походження і формування державності слов`янських народів. Часто навіть поняття «слов`янин» розуміється перекручено і розглядається як синонім поняття «російський». Більше того, існує думка, ніби слов`янин - це національність. Все це омани.

Хто такі слов`яни?

Слов`яни складають найбільшу в Європі етномовну спільність. Всередині неї існують три основні групи: східні слов`яни (Т. Е. Росіяни, білоруси та українці), західні (поляки, чехи, лужичани і словаки) і південні слов`яни (серед них назвемо боснійців, сербів, македонців, хорватів, болгар, чорногорців, словенців). Слов`янин - це не національність, так як нація - більш вузьке поняття. Окремі слов`янські нації сформувалися відносно пізно, в той час як слов`яни (а точніше, праслов`яни) виділилися з індоєвропейської спільноти за півтори тисячі років до н. е. Минуло кілька століть, і про них дізналися античні мандрівники. На зламі епох слов`яни згадувалися римськими істориками під ім`ям «венедів»: з письмових джерел відомо, що слов`янські племена вели війни з німецькими.

Вважається, що батьківщиною слов`ян (точніше, місцем, де вони сформувалися як спільність) була територія між Одером і Віслою (деякі автори стверджують, що між Одером і середнім течією Дніпра).

Етнонім

Тут має сенс розглянути питання про походження самого поняття «слов`янин». В давнину народи часто називалися по імені річки, на берегах якої вони мешкали. Дніпро в стародавні часи як раз іменувався «Славутич». Сам корінь «слав», можливо, сходить до загального для всіх індоєвропейців слову kleu, що означає чутку або популярність. Є і ще одна поширена версія: «словак», «цловак» і, зрештою, «слов`янин» - це просто «людина» або «людина, що говорить по-нашому». Представники древніх племен всіх чужинців, які говорили незрозумілою мовою, взагалі не вважали людьми. Самоназва будь-якого народу - наприклад, «мансі» або «ненец» - у більшості випадків означає «людина» або «чоловік».

Господарство. Суспільний лад

Слов`янин - це землероб. Обробляти землю предки слов`ян навчилися ще в ті часи, коли у всіх індоєвропейців був спільну мову. На північних територіях практикували підсічно-вогневе землеробство, на півдні - переліг. Вирощували просо, пшеницю, ячмінь, жито, льон і коноплі. Знали городні культури: капусту, буряк, ріпу. Слов`яни жили в лісовій та лісостеповій зонах, тому займалися і полюванням, і бортництвом, а також рибалили. Ще вони розводили худобу. Слов`яни виготовляли якісне на ті часи зброю, кераміку, сільськогосподарські інструменти.

На ранніх етапах розвитку у слов`ян існувала родова громада, яка поступово еволюціонувала в сусідську. В результаті військових походів з общинників виділилася знати-знати отримала землі, і общинний лад змінився феодальним.

Загальна історія слов`ян в давнину

На півночі слов`яни сусідили з балтійськими і німецькими племенами, на заході - з кельтами, на сході - зі скіфами і сарматами, а на півдні - з древніми македонцями, фракійцями, иллирийцами. В кінці 5-го століття н. е. вони дійшли до Балтійського і Чорного морів, а до 8-го століття досягли Ладозького озера і освоїли Балкани. До 10-го століття слов`яни займали землі від Волги до Ельби, від Середземномор`я до Балтики. Ця міграційна активність була зумовлена навалами кочівників з Середньої Азії, нападами сусідів-німців, а також зміною клімату в Європі: окремі племена змушені були шукати собі нові угіддя.

Історія слов`ян Східно-Європейської рівнини

Східні слов`яни (предки сучасних українців, білорусів і росіян) до 9-го століття н. е. зайняли землі від Карпат до середньої течії Оки і Верхнього Дону, від Ладоги до Середнього Подніпров`я. Вони активно взаємодіяли з місцевими фіно-уграми і балтами. Вже з 6-го століття дрібні племена стали вступати в союзи один з одним, що знаменувало зародження державності. На чолі кожного такого союзу стояв військовий вождь.

Назви союзів племен відомі всім зі шкільного курсу історії: це і древляни, і в`ятичі, і сіверяни, і кривичі. Але найбільшу популярність отримали, мабуть, поляни і ільменські словени. Перші мешкали по середній течії Дніпра і заснували Київ, останні жили на берегах Ільмень-озера і побудували Новгород. Виниклий в 9-му столітті «шлях із варяг у греки» сприяв піднесенню і, згодом, об`єднанню цих міст. Так у 882 році виникла держава слов`ян Східно-Європейської рівнини - Русь.

Вища міфологія

Слов`ян не можна назвати древнім народом. На відміну від єгиптян або індійців, вони не встигли виробити розвиненою міфологічної системи. Відомо, що космогонічні міфи слов`ян (т. е. міфи про походження світу) мають багато спільного з фінно-угорськими. У них теж присутня яйце, з якого «народжується» світ, і дві качки, за наказом верховного бога приносять з дна океану мул для створення земної тверді. Спочатку слов`яни поклонялися Роду і Рожаниця, пізніше - персоніфікованим силам природи (Перуну, Сварогу, Мокоші, Даждьбогу).

Існували уявлення про рай - Іріі (Виріі), Світовому Дереві (Дубі). Релігійні уявлення слов`ян розвивалися за тією ж схемою, що і в інших народів Європи (адже древній слов`янин - це європеєць!): Від обожнювання природних явищ до визнання єдиного Бога. Відомо, що в 10-му столітті н. е. князь Володимир намагався «уніфікувати» пантеон, зробивши верховним божеством Перуна - покровителя воїнів. Але реформа провалилася, і князю довелося звернути увагу на християнство. Примусова християнізація, втім, так і не змогла повністю знищити язичницькі уявлення: Іллю-пророка стали ототожнювати з Перуном, а Христа і Богородицю стали згадувати в текстах магічних замовлянь.

Нижча міфологія

На жаль, міфи слов`ян про богів і героїв були записані. Зате ці народи створили розвинену нижчу міфологію, персонажі якої - лісовики, русалки, упирі, заложние, банники, овинники і Полудениця - відомі нам з пісень, билин, прислів`їв. Ще на початку 20-го століття селяни розповідали етнографам про те, як уберегтися від перевертня і домовитися з водяним. Деякі пережитки язичництва живі в народній свідомості досі.