Олександр Могильний - хокеїст. Фото. Біографія

Можна багато говорити про хокей, сперечатися про його достоїнства і недоліки, вболівати за улюблені команди чи окремо за вподобаних спортсменів. Перемоги і поразки в цьому виді спорту служать джерелом найсильніших емоцій як для самих гравців, так і для вболівальників. А олімпійські медалі, окуляри і голи на чемпіонатах світу викликають почуття, які часом неможливо передати і описати.

До людей, які залишили яскравий слід в історії світового хокею, належить і Олександр Могильний. Це якраз той випадок, коли вид спорту стає не тільки улюбленим заняттям, розвагою і пристрастю. Він стає всім життям людини.

Біографія хокеїста

Народився Олександр Геннадійович Могильний в місті Хабаровську 18 лютого 1969. Ще з малих років батьки допомогли Саші встати на лід. Живучи разом з батьками в Південному мікрорайоні, він повинен був досить далеко добиратися в Перший мікрорайон, де розташовувався клуб «Юність». Його тренер Валерій Дементьєв зміг розгледіти у хлопцеві здатності до хокею. Незважаючи на те що за віком Саша був на два роки молодший покладеного, він зарахував хлопчини в свою команду.

У п`ятнадцятирічному віці він перебрався тренуватися до Москви на запрошення спортивного клубу ЦСКА. Показуючи хороші результати і чималі здібності, хлопець не залишився непоміченим тренерами цього клубу. Незабаром він був запрошений грати у складі юнацької команди ЦСКА.

Перші результати

Уже в 1988-му році Могильний - хокеїст, який домігся в дев`ятнадцятирічному віці незвичайних результатів у своїй роботі. На цей момент він є заслуженим майстром спорту. У цьому ж році на Олімпіаді в Калгарі шайба, забита Могильним, виявилася вирішальною у фінальному матчі з канадцями. А адже Олександр до останнього моменту не був упевнений в тому, що увійде в основний склад олімпійської збірної, хоча і викладався на тренуваннях у всю силу. Однак, як з`ясувалося згодом, на Олімпіаду він потрапив перший і останній раз.

У 1989 році хлопець став кращим нападаючим молодіжного чемпіонату світу, а також триразовим чемпіоном Радянського Союзу, ще раз доводячи свій талант і залізний характер. А стиль Могильного змусив по-новому подивитися весь світ на радянський хокей.

Передісторія втечі

В кінці 1988-го на Алясці в Анкориджі під час світової молодіжного чемпіонату сталася зустріч молодого хокеїста з тренером-селекціонером клубу «Баффало Сейбрз» Доном Люсом. Він запропонував Олександру свою візитну картку, уточнивши, що за цими контактними телефонами з ним можна зв`язатися в будь-який час. Саме ця зустріч сприяла подальшим подіям у житті молодого хокеїста.

Ще на Олімпійських іграх в Калгарі Могильний привернув до себе увагу «Баффало Сейбрз» красивими забитими шайбами і гольовими передачами. Думки тренерів клубу зійшлися на тому, що небагато радянські хокеїсти відрізняються незвичайним катанням і показують неабияку, своєрідну гру. Але Могильний є саме таким.

Хокейний біженець

У травні 1989 року в Стокгольмі закінчення п`ятдесят третього чемпіонату світу з хокею проходило під переможні вигуки на честь радянської збірної. Вся команда з хорошим настроєм очікувала літака для повернення в Москву, коли офіційним особам надійшов дзвінок про втечу Олександра Могильного. Ця новина прозвучала для всіх як грім серед ясного неба. Радісне повернення додому було зіпсовано. Тренер збірної Віктор Тихонов не відразу повірив цієї новини. Адже ще недавно Саша просив допомогти йому з квартирою в Москві, щоб можна було перевезти своїх батьків і наречену в столицю. Однак факти свідчили про інше. Тому і тренер, і вся команда були впевнені, що Могильний не зміг встояти перед принадними грошовими сумами, які заробляють американські зірки НХЛ.

Непросте рішення

Зникнувши зі Стокгольма, молодий хокеїст не відразу приєднався до омріяного «Баффало Сейбрз». Адже його вчинок і майбутнє життя в Сполучених Штатах Америки керівництву клубу потрібно було виправдати перед президентом Національної хокейної ліги Джоном Зиглером і імміграційною владою.

В`їзд могильних на територію країни був дозволений тимчасово. Для отримання ж постійного дозволу йому потрібно було представити імміграційному центру переконливі політичні мотиви втечі з Радянського Союзу.

У свою чергу, для Національної хокейної ліги Олександр Могильний міг представляти чергове серйозна перешкода у відносинах з СРСР при укладанні контрактів з хокеїстами.

В потрібний час, в потрібному місці

Протягом попередніх декількох років американські команди прикладали максимум зусиль для поповнення своїх рядів перспективними гравцями з СРСР. Іноді переговорні процеси тривали роками. Це на собі відчули такі радянські хокеїсти, як В`ячеслав Фетисов, при переговорах з клубом «Девілз», Володимир Крутов та Ігор Ларіонов - з командою «Ванкувер Кенакс». Першим гравцем, який отримав дозвіл на виїзд і роботу в «Калгарі Флеймз», став Сергій Пряхін.

Могильного, можна сказати, пощастило, так як його втеча сталася в момент потепління взаємин між спортивними організаціями Радянського Союзу та Сполучених Штатів Америки. Тому, за розрахунками американських представників, вчинок хлопця не повинен був дати вагомих причин для неспокою і особливих ускладнень між відносинами двох країн. Адже рішення про втечу приймалося гравцем, відповідно, і відповідальність за виниклі наслідки лежатиме на ньому ж.

Привід для втечі

Хокеїст побачив за кордоном інші життєві підвалини, і всі негативні моменти, які накопичилися в душі Саші за період гри в СРСР, прорвалися назовні. Природно, що хлопцеві захотілося нормального людського життя, що не здавлює жорсткими кайданами.

Однак на прохання про отримання дозволу на роботу і про політичний притулок у Сполучених Штатах Америки Олександр Могильний зважився не відразу. Ключовим поштовхом стала звістка про підготовку на нього кримінальної справи про дезертирство з лав Радянської армії. І тоді хлопець обдумано вирішив змінити своє майбутнє.

Представники клубу «Баффало Сейбрз» Дон Люс і Михан після закінчення чемпіонату спеціально прибули в Стокгольм для зустрічі з Олександром. Щоб Могильний зміг полетіти в Нью-Йорк, а потім в Баффало, йому в дводенний термін були зроблені всі необхідні документи. Далі належало подолання одного з головних перешкод для молодого хлопця - вивчення англійської мови.

Національна хокейна ліга через деякий час все ж підтримала контракт «Баффало Сейбрз» з молодим хокеїстом з СРСР. На це рішення вплинула і досить пасивна реакція Радянської федерації, яка в цій історії знайшла і свої вигоди.

«Зрадник» батьківщини

У Могильного вийшло укласти контракт з американським клубом, тому додому він так і не повернувся, всупереч очікуванням його родичів. А в Радянському Союзі через це тим часом почався неймовірний скандал. Саша вважався практично зрадником батьківщини, який не виправдав наданого йому довіри. Його батьки постали в той час в образі «ворогів народу», і вдома їм жилося не легше, ніж їх синові в чужій країні.

Однак після деякого часу пристрасті вщухли. І Могильний став певним першопрохідцем в Національну хокейну лігу. Адже після нього за океан почали виїжджати багато хокеїсти СРСР, причому відбувалося це офіційним шляхом і без політичного забарвлення.

Життя на чужині

Вже те, що Могильний прибув до Америку не супергероєм, а втікачем, говорить про його подальшу несолодкої життя. Про хокеїста не виходили захоплені статті в газетах і журналах, його не запрошували в різні американські телешоу. Навіть інтерв`ю журналістам для нього було недоступним через незнання англійської мови і боязні агентів КДБ. Двадцатілетній хокеїст, покидаючи батьківщину, спалив за собою всі мости, а життя повинна була тривати.

Філ Хауслі - захисник «Сейбрз», взяв під свою опіку молодого хлопця. Він більше за інших помічав, яким нещасним виглядав Могильний. Хокеїст дуже часто, коли вся команда веселилася, сидів у сторонці з сумним обличчям. Адже він постійно нудьгував по своїм рідним.

І тим не менше, долаючи багатогранні культурні та життєві перепони, в тому числі і відмінності американського стилю гри в хокей, Олександр знайшов у собі сили почати нове життя.

Олександр Великий

Наприкінці вісімдесятих років «Баффало» представляв собою клуб середнього рівня. Хокей в команді був малопривабливим і не особливо відрізнявся хитрими комбінаціями. У складі гравців були відсутні грамотні, професійні і знамениті хокеїсти.

Поступово у Саші налагодилося взаєморозуміння з хлопцями з команди. Особливо злагоджено пішла гра, коли в клубі з`явився Пет Лафонтен. Він і Могильний чудово зігралися. На початку 90-х цю парочку прозвали «динамічним дуетом». З моменту приходу Лафонтена їх спільну працю приніс 39 закинутих шайб. А після сезону 1992-1993 р.р. завдяки блискучій роботі Могильного про «Баффало» серйозно заговорили як про можливого переможця в Кубку Стенлі.

За порівняно невеликий відрізок часу Олександр, якого в Америці прозвали Великим, закинув 76 шайб, зробив 51 передачу і добув 127 очок. Крім того, п`ятидесятих шайба їм була закинута в сорок шостому матчі сезону. Однак він не зміг потрапити до клубу «50 голів за 50 матчів», куди входили відомі хокеїсти Моріс Рішар, Бретт Халл, Уейн Гретцкі, Маріо Лем`є і Майк Боссі. Причиною послужив той факт, що «Баффало» грав вже п`ятдесят третій матч сезону.

Проте сьоме місце серед кращих бомбардирів Америки зайняв Олександр Могильний. Фото молодого хокеїста знову замигтіло в пресі. Адже він, будучи росіянином, став першим кращим снайпером Національної хокейної ліги, а його «російський рекорд» не побитий і сьогодні.

Злети і падіння

Однак, домігшись великих досягнень в хокеї, Могильний зіткнувся і з розчаруваннями. Олександр показував відмінну гру в плей-офф і навіть набрав десять очок за сім матчів. Але в третьому поєдинку форвард зламав ногу. Ця травма серйозно вплинула і на наступну гру команди. Зазнавши поразки від «Монреаля», «Баффало» закінчив свій шлях до Кубка Стенлі.

Чи не відновившись повністю, Могильний відіграв ще два сезони в що стала рідній команді. Однак через нерезультативності його обміняли в «Ванкувер», де він у першому ж сезоні закинув п`ятдесят п`ять красивих шайб. Але за чудовим злетом знову пішли травми і невдачі. І лише в 2001 році відбулася подія, про який мріють не тільки світові, але й російські хокеїсти. Могильний теж не є винятком. Перебуваючи у складі «Нью-Джерсі», він зміг заробити вісімдесят три очки в регулярному сезоні, завдяки чому команда виграла Кубок Стенлі.

Олександр Великий за шістнадцять сезонів, відіграних в НХЛ, шість разів удостоювався права на участь в Матчі зірок. У 2011-му його обрали в Зал слави «Баффало Сейбрз».

Сьогодні ж Олександр Могильний зі своєю дружиною і двома синами живе у Флориді. Але свою батьківщину він не забуває. Працюючи помічником президента клубу «Амур» в Хабаровську, він по кілька разів на рік прилітає до Росії.