Одностатевий шлюб - це збочення або вільний вибір?

У нашій свідомості міцно закріпився стереотип щасливої родини. Ми твердо впевнені, що вдалий шлюб - це запорука гармонії, добробуту, реалізації в житті. Проте чи так це насправді? Скільки прикладів існує тому, що людина або взагалі не може знайти другу половинку, або в його особисте та сімейне житті відбуваються постійні "землетрусу". А іноді буває й так, що шлюб - це прикриття, всього лише глянцева обкладинка для зовсім інших відносин. Так чи варта шкурка вичинки? Чи потрібно обов`язково прагнути бути як усі? Адже найчастіше саме через це прагнення і полягають поспішні спілки, люди вступають в руйнують їх відносини, роблячи нещасними не тільки себе, а й дітей. Як потрібно вести сімейне виховання підростаючого покоління? Так чи, як це прийнято споконвіку (ще з часів Домострою) в православній Росії? Або так, як це робиться в Америці чи Європі? Ні для кого не секрет, що багато країн вже легалізували (а інші готові зробити законним) одностатевий шлюб: це і свідчення часу, і доказ зсуву в суспільній свідомості.

Не будемо шарахатися в бік від "збоченців" і засуджувати падіння моралі. У сучасних європейських та американських школах гендерне виховання здійснюється за принципом максимальної терпимості. Те, що одностатеві союзи з`явилися не зараз і не вчора, доводити не варто. Але одна справа - негласна зв`язок, а інше - шлюб. Це економічний, емоційний і фізичний союз двох людей. І хто сказав, що якщо вони однієї статі, то всі ці види взаємин не для них? Гомосексуальні пари дуже часто не тільки живуть разом і ведуть спільне господарство, а й пов`язує їх щира прихильність, випробувана довгими роками. І якщо шлюб - це юридично оформлені відносини двох людей, з яких слідують їх взаємні права та обов`язки (в тому числі майнові), то чому не можна допустити цього для одностатевих спілок?

Дуже часто противники таких сімей мотивують це тим, що вони не можуть зачати і виховувати дітей. Однак давайте вникнемо в суть проблеми. Так, зачати природним шляхом такі пари не можуть. Але скільки "природних" пар вдається до штучного запліднення або усиновлення? А скільки "натуральних" сімей розпадається? У скількох з них існують глибокі психологічні проблеми, драми, насильство ...? Одностатеві шлюби набагато частіше укладаються цілком свідомо, в зрілому віці, після довгих пошуків себе. Такі пари часто не тільки можуть, але і дуже хочуть виховувати дітей. І якщо між ними панує гармонія і взаєморозуміння, то хіба дитині буде гірше з двома папами або мамами, ніж одному або в неповній сім`ї? Цікавий і вартий уваги й інший момент. Якщо, наприклад, фіктивний шлюб - це союз, укладений з метою майнової або немайнової вигоди, в якому відсутня одна або всі складові "нормальної" сім`ї, то серед одностатевих пар це не зустрічається. Можливо, справа у відносній новизні явища, можливо - в тому, що воно все-таки вважається певним відхиленням. Але саме в таких сім`ях насильство і тиск зустрічається набагато рідше. І якщо фіктивний шлюб - це (визначення явища не може бути однозначним) найчастіше поступка громадському натиску або обставинам, то союзи людей однієї статі полягають виключно з доброї волі. Так давайте не будемо поспішати з осудом і осудженням. Для оцінки явища необхідні роки спостережень, аналізу та зважені висновки. В принципі, кожен будує своє життя так, як вважає за потрібне. Адже це тільки його життя.