Нефтеекспортірующіе країни: історія і сучасність

Нефтеекспортірующіе країни з`явилися в економічної історії досить давно. Вважається, що в 80-90 роках 19 століття на ринок Європи поставлялися нафтопродукти із США (свердловина в Пенсільванії, відкрита в 1859 році) і Росії (родовища на Апшеронском півострові, початок розробок в 1848 році).

З історії

На Бакинські виробітку, де були створені сприятливі умови для отримання доходу, в 1875 році прийшли брати Нобелі з великими капіталами. Тут були побудовані нафтопроводи, переробні підприємства. Були створені танкери, які стали вивозити нафтопродукти в інші держави (1877).

Не можна сказати, що нефтеекспортірующіе країни в той час сильно конкурували між собою, тому російської нафти в ті часи продавалося на 50% більше, ніж сировини з Америки і Перу (Ліма). У 1883 році ринок Російської імперії був повністю закритий від американських нафтових продуктів, а Бакинські родовища стали грати не тільки економічну, а й політичну роль.

Початок боротьби

Після початку масового впровадження автомобілів нафту стає вельми важливою сировиною, за яке вже багато десятиліть йдуть війни в різних частинах світу. Це обумовлюється тим, що великі, сильні держави (США, Німеччина, Франція, Японія, Китай) не володіють власними великими запасами. Тому об`єктом їхніх військових і політичних інтриг стають нефтеекспортірующіе країни з багатими природними ресурсами.

Вплив виробництва на рівень життя

Стан останніх часто залежить від їх відносин з США. Наприклад, Саудівська Аравія, Кувейт, Катар і Об`єднані Арабські Емірати процвітають, хоча всього п`ять десятиліть тому, до виявлення цінних ресурсів це були вельми відсталі держави. Експорт нафти і газу (переважно в Японію і США) дозволив створити в посушливому кліматі Саудівської Аравії вогнища «раю на землі», підвищити рівень життя населення. При цьому в структурі бюджету цієї країни доходи від реалізації нафтопродуктів становлять близько 90%. В Анголі, де є нафтові запаси, спостерігаються дуже високі темпи економічного зростання, при цьому презентації на право розробки великих родовищ проводяться в Лондоні і Нью-Йорку.

Нелояльні до чільним представникам західного світу нефтеекспортірующіе країни, навпаки, піддаються економічним санкціям, військовим вторгненням (Іран, Ірак, Венесуела).

Крім вищевказаних держав, експортерами нафти є такі країни, як Алжир, Нігерія, Мексика, Канада, Норвегія, Росія і Великобританія. Остання не володіє значущими запасами різноманітних корисних копалин, але саме виявлення великих запасів вугілля, а потім і нафти (на шельфі Північного моря) дозволили Англії сформувати промислові райони в числі перших.

Країни-експорт нафти володіють різними її запасами. Вважається, що найбільші з них зосереджені у Венесуелі (близько 21 відсотка), далі йде Саудівська Аравія (близько 19 відсотків), Іран, Ірак та ін. Російська Федерація в цьому списку знаходиться на сьомому місці з 5%, при цьому швидкість забору природних ресурсів свідчить про те, що через двадцять років (а по світу в середньому через тридцять п`ять) комори корисних копалин можуть бути істотно виснажені.