Країни-експортери нафти. Найбільші експортери нафти - список

Багато нафтовидобувні країни змогли розвинути свою економіку завдяки реалізації основного ресурсу. Але динамічне зростання показників був би неможливий, якби розвиваються держави не об`єдналися.

Групи нафтовидобувних країн

Перш ніж з`ясовувати, які існують організації, що регулюють видобуток сирої нафти та умови її реалізації, необхідно зрозуміти, які держави в них входять. Так, основними експортерами нафти є ті країни, де вона видобувається. При цьому держави, які є світовими лідерами, добувають більше мільярда барелів щорічно.

Фахівці всі країни ділять на кілька груп:

- члени ОПЕК-

- США і Канада-

- північноморські країни-

- інші великі держави.

Світове лідерство належить першій групі.

Історія створення ОПЕК

Міжнародну організацію, яка об`єднує основних експортерів нафти, нерідко називають картелем. Вона створена кількома країнами, щоб стабілізувати ціни на основний сировинний ресурс. Називається ця організація ОПЕК (англ. OPEC - The Organization of the Petroleum Exporting Countries).

Основні країни-експортери нафти, які ставилися до розвиваючих державам, об`єдналися ще в 1960 році. Сталося це історична подія на вересневій конференції в Багдаді. Ініціатива була підтримана п`ятьма країнами: Саудівською Аравією, Іраком, Іраном, Кувейтом і Венесуелою. Це сталося після того, як 7 найбільших транснаціональних компаній, що займаються нафтовидобутком, яких ще називали «Сім сестер», знизили в односторонньому порядку закупівельні ціни на нафту. Адже саме в залежності від її вартості вони були змушені платити ренту за право розробки покладів і податки.

Але нові незалежні держави хотіли контролювати видобуток нафти на своїй території і стежити за експлуатацією ресурсів. А з урахуванням того, що в 1960 роках пропозицію цієї сировини перевищувала попит, то однією з цілей створення ОПЕК було запобігання подальшого зниження цін.

Початок роботи

Після створення міжнародної організації країни-експортери нафти почали до неї приєднуватися. Так, протягом 1960 років чисельність держав, що увійшли в ОПЕК, зросла вдвічі. До організації приєдналися Індонезія, Катар, Лівія, Алжир, Об`єднані Арабські Емірати. У той же час була прийнята декларація, що закріплює нафтову політику. У ній йшлося про те, що країни мають право здійснювати постійний контроль над своїми ресурсами і стежити, щоб вони використовувалися в інтересах їх розвитку.

Основні експортери нафти в світі в 1970 роках повністю взяли під свій контроль видобуток горючої рідини. Саме від діяльності ОПЕК стали залежати ціни, що встановлюються на сирій ресурс. У цей період до організації приєдналися й інші країни-експортери нафти. Список розширився до 13 учасників: до нього увійшли також Еквадор, Нігерія і Габон.

Необхідні реформи

Досить складним періодом стали 1980 роки. Адже на початку зазначеного десятиліття ціни небачено зросли. Але вже до 1986 року вони знизилися, встановилася ціна близько 10 доларів за барель. Це було істотним ударом, постраждали всі країни-експортери нафти. ОПЕК вдалося стабілізувати вартість сировини. В цей же час був налагоджений діалог з державами, які не входять в цю організацію. Також були встановлені квоти на видобуток нафти для членів ОПЕК. У картелі був узгоджений механізм ціноутворення.

Значимість ОПЕК

Для розуміння тенденцій на світовому ринку нафти важливо знати, як змінювалося вплив ОПЕК на ситуацію. Так, на початку 1970 років країнами-учасницями контролювалося лише 2% національного видобутку цієї сировини. Уже в 1973-му держави домоглися того, що під їх контроль перейшло 20% нафтовидобутку, а до 1980 років їм підвладне стало більше 86% всієї вироблення ресурсу. З урахуванням цього країни-експортери нафти, які увійшли в ОПЕК, стали самостійною визначальною силою на ринку. Транснаціональні корпорації до того моменту вже втратили свої сили, адже держави по можливості націоналізували всю нафтову промисловість.

Загальні тенденції

Але далеко не всі країни-експортери нафти входили до складу спеціалізованої міжнародної організації. Так, наприклад, в 1990-х роках уряд Габону прийняло рішення про необхідність виходу з ОПЕК, в той же період Еквадор тимчасово призупинив участь у справах організації (з 1992-го по 2007 рік). Росія, яка займає лідируючі позиції за обсягом видобутку цього ресурсу, в 1998 році стала спостерігачем у картелі.

В даний час члени ОПЕК в цілому здійснюють 40% світового нафтовидобутку. При цьому вони володіють 80% доведених резервів цієї сировини. Організація може змінювати необхідний рівень видобутку нафти в країнах-учасницях, збільшуючи або зменшуючи його на свій розсуд. У той же час більшість держав, що займаються розробкою покладів цього ресурсу, працюють на повну потужність.

Основні експортери

Зараз членами ОПЕК є 12 країн. Деякі держави, що займаються розробкою сировинної бази, працюють незалежно. Наприклад, це такі найбільші експортери нафти, як Росія і США. На них не поширюється вплив ОПЕК, ним організація не диктує умови видобутку та реалізації цієї сировини. Але вони змушені миритися зі світовими тенденціями, які задають країни-учасниці картелі. На даний момент Росія і США займають лідируючі позиції на світовому ринку поряд з Саудівською Аравією. За рівнем видобутку горючої рідини на кожну державу припадає понад 10%.

Але і це ще не всі основні країни-експортери нафти. Список десятки лідерів включає в себе також Китай, Канаду, Іран, Ірак, Мексику, Кувейт, ОАЕ.

Зараз в більш ніж 100 різних державах є поклади нафти, в них ведуться розробки родовищ. Але обсяги видобутих ресурсів, звичайно, незрівнянно малі в порівнянні з тими, якими володіють найбільші країни-експортери нафти.

Інші організації

ОПЕК є найзначнішим об`єднанням нафтовидобувних держав, але не єдиним. Так, наприклад, в 1970 роках було організовано Міжнародне енергетичне агентство. Його членами відразу стали 26 країн. МЕА регулює діяльність не експортерів, а основних імпортерів сировини. Завданням цього агентства є розробка механізмів взаємодії, які необхідні в кризових ситуаціях. Так, саме розроблені ним стратегії дозволили дещо знизити вплив ОПЕК на ринку. Основні рекомендації МЕА полягали в тому, щоб країни створювали нафтові запаси, розробляли оптимальні маршрути переміщення сировини на випадок введення ембарго і проводили інші необхідні організаційні заходи. Це посприяло тому, що диктувати умови на ринку тепер можуть не тільки найбільші експортери нафти.