Ігрова діяльність дошкільнят

У педагогічній літературі стверджується, що ігрова діяльність - це головний вид діяльності дитини. Це, звичайно, так, але не зовсім. Точніше буде, якщо сказати, що все життя дітей - це гра. Дитина створює в уяві власний ігровий простір і не мислить себе поза ним. Він на повному серйозі веде бесіди з іграшками, з персонажами казок, насправді бачить їхні силуети в своїй кімнаті. Він вірить у те, що вночі іграшки оживають, та й не тільки вночі - достатньо лише закрити очі.

Ігрова діяльність повинна супроводжувати навіть найлегший процес навчання малюка. І в той же час будь-яка гра, що не важливо, індивідуальна вона чи групова, рухлива або спокійна, рольова або проводиться на словах, є для нього та розвиваючої. Батьки і вихователі повинні лише визначити, які здібності та навички розвивають ті чи інші ігри. І вже, виходячи з цього, нескладно буде підібрати дидактичний матеріал, який допомагає закріпити ці навички.

Вважається, що ігрова діяльність, спрямована на розвиток, обов`язково повинна супроводжуватися участю дорослого, плануватися їм заздалегідь. Однак якраз спонтанна гра приносить набагато більше користі дитині. Дуже важлива для розвитку та ігрова діяльність дошкільнят, до якої вони приступають за власною ініціативою, самостійно або разом з однолітками. Так дитина може сам поспостерігати, зробити висновки, застосувати вміння та навички на практиці.

Спонтанна ігрова діяльність допомагає розкриттю творчих здібностей малюка, стимулює його фантазію. Коли він спілкується з однолітками без втручання дорослих, то одночасно осягає непрості для нього правила дитячої субкультури, набуває неоціненні навички життя в соціумі. Іноді з боку може здатися, що малюк просто дивиться в одну точку і мріє або всього-на-всього качає ляльку, тобто, з точки зору дорослих, втрачає час даремно. Все ж не варто йому заважати і перемикати на заняття більш «важливі». А от, коли він сам попросить з ним пограти, бажано відкласти нескінченні домашні справи і приділити йому час.

Буває, що на підготовку до гри йде більше часу, ніж на саме проведення. Це залежить від віку дитини, адже чим він молодший, тим менше здатний займатися однією справою. Концентрація уваги збільшується з віком.

Бувають також періоди, коли дитина воліє грати тільки самостійно або тільки з однолітками. Він вибирає рольові, рухливі ігри і не реагує на прохання батьків зайнятися чимось спокійним і корисним. У такому разі не варто хвилюватися і тим більше панікувати. Потрібно дати дитині час, і він, засвоївши з самостійної гри щось важливе, нове для себе, звернеться і до розвиваючим іграм, але вже із задоволенням, а не з примусу.

Зустрічаються і такі діти, які наче нічим не цікавляться, їх неможливо «запалити», вони перебувають у світі своїх фантазій. Таких малюків теж не слід смикати і квапити. Як правило, вони наздоганяють своїх однолітків у читанні, рахунку трохи пізніше. Якщо ж така дитина і буде відставати по якомусь предмету, він обов`язково проявить себе в інших областях (наприклад, в музиці, співі, танцях, малюванні або в іншому вигляді творчості).

Коли проводиться ігрова діяльність в дитячому садку, вихователю потрібно влаштувати все так, щоб кожен з учасників виграв хоча б по одному разу. Якщо є можливість переможців нагородити, то і призи треба підготувати абсолютно однакові. В командних іграх має бути рівноцінне розподіл сил. Якщо діти дуже маленькі, в кожну команду повинен входити і дорослий учасник.

Поки у дошкільнят є час до нудних уроків, вихователі та батьки повинні постаратися заповнити його пізнавальними, веселими іграми, цікавими подіями та відкриттями.