Аналіз твору «Прощання із Запеклої». Проблематика повісті В. Распутіна «Прощання із Запеклої»

Час не стоїть на місці. Суспільство і саме життя постійно рухаються вперед, вносячи свої корективи в уже усталені правила. От тільки відбувається це у всіх по-різному і не завжди відповідно до законів моралі і совісті.

Повість «Прощання із Запеклої» В. Распутіна - зразок того, як нові віяння йдуть врозріз з моральними засадами, як прогрес в буквальному сенсі «поглинає» людські душі. Твір, що з`явилося в середині 70-х років минулого століття, зачіпає безліч важливих проблем, які не втратили актуальності і сьогодні.

Історія створення повісті

Друга половина 20-го століття стала насиченим на зміни часом в історії країни. А досягнення науково-технічної галузі, що сприяли переходу на більш високу ступінь розвитку, часто приводили до серйозних протиріч у суспільстві. Один з таких прикладів - будівництво потужної електростанції, Братській ГЕС, недалеко від рідного села письменника, Аталанкі. В результаті, воно потрапило в зону затоплення. Здавалося б, яка дрібниця: зруйнувати невелике село заради того, щоб принести чималу користь всій країні. От тільки про долю його старих жителів ніхто не подумав. Та й екологічний баланс у результаті втручання в природний хід розвитку природи був порушений.

Ці події не могли не зачепити душу письменника, чиї дитинство і юність пройшли в глибинці, в прямому зв`язку зі сформованими традиціями і підвалинами. Тому повість Распутіна «Прощання із Запеклої» - це ще й гіркі роздуми з приводу того, що довелося пережити автору самому.

Сюжетна основа

Дія починається навесні, але символічне розуміння цього часу як зародження нового життя в даному випадку не застосовується. Навпаки, саме в цей момент село облітає новина про швидке її затопленні.

У центрі повісті - трагічні долі її корінних жителів: Дар`ї, Настасії, Катерини, «старовинних бабусь», що мріяли закінчити тут свій вік і прихистили нікому не потрібного Богодула (виникають асоціації з юродивим, мандрівником божим людиною). І ось все руйнується для них. Ні розповіді про упорядкованій квартирі в новому селищі на березі Ангари, ні полум`яні промови молодих (Андрія - онука Дар`ї), що це потрібно країні, не можуть переконати їх у доцільності знищення рідного дому. Баби щовечора збираються на чашку чаю, немов намагаються насолодитися спілкуванням один з одним перед розставанням. Прощаються з кожним куточком природи, таким дорогим серцю. Дар`я весь цей час намагається по крупицях відновити життя, свою і села, намагається нічого не упустити: адже для неї «вся правда в пам`яті».

За всім цим велично спостерігає нікому не видимий Господар: і йому не під силу врятувати острів, і для нього це теж прощання із Запеклої.

Зміст останніх місяців перебування на острові старожилів доповнюється поруч моторошних подій. Спалення будинку Катерини рідним сином-п`яницею. Небажаний переїзд в селище Настасії і спостереження за тим, як хата без хазяйки відразу ж перетворилася на сироту. Нарешті, безчинства «офіційних осіб», спрямованих СЕС для знищення кладовища, і рішуче протистояння їм стареньких - звідки тільки сили взялися при захисті рідних могилок!

І трагічний фінал: що потрапили в туман, що заблукали посеред річки люди в човні, що втратили орієнтир у житті. Серед них - син головної героїні, Павло, так і не зумів вирвати з серця рідні місця. А ще залишилися на острові в момент його затоплення старої, а з ними - ні в чому не винний немовля. Підноситься, не зламаний - ні вогонь його не взяв, ні сокира, ні навіть сучасна бензопила - листвень як доказ вічного життя.

«Прощання із Запеклої»: проблеми

Невигадливий сюжет. Однак проходять десятиліття, а твір Распутіна і раніше не втрачає актуальності: адже автор піднімає в ньому дуже важливі питання, що стосуються розвитку суспільства. Ось найбільш важливі з них:

• Для чого народилася людина, яку відповідь повинен давати в кінці життя?
• Як зберегти взаєморозуміння між поколіннями?
• У чому переваги «сільського» укладу життя перед «міським»?
• Чому не можна жити без пам`яті (у широкому сенсі)?
• Якою має бути влада, щоб вона не втратила довіри народу?

А також екологічні проблеми: чим загрожує людству втручання в природний розвиток природи? Чи не стануть подібні дії початком до трагічного фіналу його існування?

Питання, спочатку досить складні і не передбачають однозначної відповіді, зачіпає Распутін. «Прощання із Запеклої» - це його бачення проблем, а також спроба привернути до них увагу всіх, що живуть на Землі.

Дар`я Пинигина - найстаріша мешканка села

Хранителька вікових традицій, вірна пам`яті про свій рід, з повагою відноситься до місць, де пройшло її життя, - такий бачиться головна героїня повісті. Син із сім`єю виїхав в селище, одна радість - їх приїзд раз на тиждень. Онук здебільшого не розуміє і не приймає її переконань, так як це людина іншого покоління. Рідними людьми для неї в результаті стають такі ж, як вона сама, самотні бабусі. З ними вона коротає час і ділиться своїми тривогами, думками.

З образу Дар`ї починається аналіз твору «Прощання із Запеклої». Вона допомагає зрозуміти, наскільки важливо не втрачати зв`язку з минулим. Головне переконання героїні - без пам`яті немає життя, так як в результаті втрачаються моральні основи самого існування людини. Так, нічим не видатна стара стає для Распутіна і його читачів мірилом совісті. Саме такі непримітні герої, за визнанням автора, притягують його найбільше.

Сцена прощання з будинком

Важливим моментом у розумінні внутрішнього світу Дар`ї стає епізод, в якому вона «готує до смерті» рідне вогнище. Паралель між оздобленням будинку, який буде спалений, і небіжчиком очевидна. Распутін включає у твір «Прощання із Запеклої» докладний опис того, як героїня «омиває» і білить його, прикрашає свіжою ялицею - все, як годиться при прощанні з померлим. Вона бачить в своєму будинку живу душу, звертається до нього, як до найдорожчого суті. Ніколи не зрозуміти їй, як людина (мається на увазі Петруха, син її подруги) може власними руками спалити будинок, в якому народився і прожив.

Захист кладовища

Ще одна ключова сцена, без якої неможливий аналіз твору «Прощання із Запеклої», - це знищення могил на місцевому кладовищі. Ніякими благими цілями не можна пояснити настільки варварський вчинок влади, совершающийся на очах жителів. До болю за те, що потрібно залишати могили дорогих людей на потоплення, додалася ще одна - побачити, як спалюють хрести. Ось і довелося бабам з палицями вставати на їх захист. Але ж можна було «цю очистку під кінець зробити», щоб жителі не побачили.

Куди совість поділася? А ще - просте повагу до людей і їх почуттів? Такими питаннями задається Распутін («Прощання із Запеклої», до речі, не єдиний твір письменника на цю тему) і його герої. Заслуга автора в тому, що він зумів донести до читача дуже важливу думку: будь-які державні перебудови повинні співвідноситися з особливостями життєвого укладу народу, особливостями душі людини. Саме з цього починаються довіру один до одного і будь-які взаємини між людьми.

Зв`язок поколінь: важлива вона?

Звідки ж беруться такі як працівники СЕС та Петруха? Та й до знищення Матери не всі її жителі ставляться так само, як ці п`ять бабусь. Клавка, наприклад, тільки радіє можливості переїхати в упорядкований будинок.

Знову згадуються слова Дар`ї про те, що значить для людини пам`ятати про своє коріння, про предків, про закони моралі. Йдуть люди похилого віку, а разом з ними зникають століттями накопичені досвід і знання, в сучасному світі нікому не потрібні. Молодь весь час кудись поспішає, будує грандіозні плани, дуже далекі від того способу життя, який був у їхніх предків. І якщо Павло, син Дар`ї, ще відчуває себе в селищі незатишно: його обтяжує і новий будинок, побудований кимось «не для себе», і безглуздо розташовані будівлі, і земля, на якій нічого не росте, то її онук, Андрій, вже зовсім не розуміє, що може утримувати людину на такому занедбаному острові, як Матера. Для нього головне - прогрес і ті перспективи, які він відкриває перед людьми.

Зв`язок поколінь - досить заїжджена тема. «Прощання із Запеклої» на прикладі однієї сім`ї показує, як вона губиться: Дар`я свято шанує своїх предків, її головна турбота - перевезти могилки на землю. Павлу подібна думка здається дивною, але все ж він не сміє відразу відмовити матері. Хоча прохання так і не виконає: інших проблем вистачає. А онукові і зовсім не зрозуміти, навіщо це потрібно. Так що ж говорити про тих, хто «просто виконує свою роботу» з очищення території - слово-то яке вигадали! Однак не можна жити майбутнім, не пам`ятаючи минулого. Для того-то й пишеться історія. І зберігаються моральні цінності, щоб не повторювалися помилки в майбутньому. Це ще одна важлива думка, яку намагається донести до сучасника автор.

Мала батьківщина - що вона означає для людини?

Распутіна, як людини, що виросла в селі, російського душею, хвилює й інше питання: чи не втратить суспільство своїх коренів, що беруть початок в батьківському домі? Для Дар`ї та інших бабів Матера - це місце, де беруть початок їх рід, що складалися століттями традиції, заповіти, дані предками, головний з яких - берегти землю-годувальницю. На жаль, молодь з легкістю залишає рідні місця, а разом з ними втрачає духовний зв`язок зі своїм вогнищем. До таких нерадісним роздумів підводить аналіз твору. Прощання з Запеклої може стати початком втрати моральної опори, що підтримує людину, і приклад тому - Павло, який опинився у фіналі між двома берегами.

Взаємовідносини людини і природи

Повість починається з опису краси острова, не займаного цивілізацією, який зберіг свою первибитность. Пейзажні замальовки відіграють особливу роль у передачі ідеї автора. Аналіз твору «Прощання із Запеклої» дозволяє зрозуміти, що людина, давно вважає себе господарем світу, глибоко помиляється. Цивілізація ніколи не зможе взяти верх над тим, що було створено до неї. Доказ - незломлений, могутній листвень, який буде оберігати острів до моменту його загибелі. Він не піддався людині, зберігши за собою чільне початок.

Значення повісті «Прощання із Запеклої»

Утримання одного з кращих творів В. Распутіна і через багато років звучить як попередження. Щоб життя тривало далі, а зв`язок з минулим негубилася, необхідно завжди пам`ятати про своє коріння, про те, що всі ми діти однієї землі-матінки. І обов`язок кожного - бути на цій землі не гостями або тимчасовими жителями, а хранителями всього того, що було накопичено попередніми поколіннями.