Школа поетичної майстерності. Аналіз вірша Ахматової

Російській літературі спочатку був притаманний дух високого патріотизму і полум`яною громадянськості. Тема Батьківщини, єднання її долі з долею особистої, активна громадська позиція і свідомість простежуються у творчості більшості наших поетів і письменників. Навіть перші пам`ятники літератури - «Повість временних літ», «Слово о полку Ігоревім», «Іпатіївський літопис» - пронизані ідеями служіння своїй землі, захисту її від посягань ззовні, відстоюванні її інтересів. Далі, через прозу Толстого, поезію Пушкіна і Рилєєва, Некрасова і Блока, Анни Ахматової в нашу літературу увійшов особливий герой - громадянин, свідомо жертвує собою, своїми особистими почуттями і пристрастями в ім`я загального блага.

«Бути громадянином ти зобов`язаний» - знаменита строчка некрасовського вірша, що стала крилатою, точно характеризує громадянську лірику великої Ахматової. «Мені голос був ...», «Не з тими я ...» і багато інших її твори цієї тематики відображають не тільки велику любов поетеси до своєї Вітчизни, а й свідому жертовність, тверду готовність розділити долю народу, своїх співвітчизників, все їх радості, тяготи і страждання. Кожен вірш Ахматової - свого роду сторінка з ліричного щоденника, розповідь про час і про себе, поетичний портрет епохи. Чи не мислячи себе поза Батьківщиною, вона навідріз відмовилася виїхати з країни в першу хвилю еміграції, коли багато представників російської культури, налякані революційним терором і загибеллю дорогого їм світу дворянської Росії, спішно покидали її межі. І пізніше, стійко переносячи жах і розруху війни, беспредел сталінських репресій, арешт сина і жахливі черги біля ленінградських «Хрестів», вона ні на мить не засумнівалася в правильності одного разу прийнятого рішення. І в роки Великої Вітчизняної війни ця горда, відважна, мужня жінка теж була «зі своїм народом».

Ганна Андріївна називала себе дочкою Ленінграда. Це був її місто - місто Пушкіна і білих ночей, дивовижної архітектури та особливого культурного і творчого настрою, місто натхнення і поетичних муз. І тому блокада Ленінграда, яку поетеса випробувала на собі, таким болем відгукується в її серце, народжує пристрасний протест проти ворога і гарячий заклик відстояти рідну землю, російська мова - символ культури, історії, духовного життя народу, втілені в невеликому за розміром, але дивовижно місткому за змістом вірші «Мужність».

Аналіз вірша Ахматової «Мужність» простий і складний одночасно. У ньому немає заплутаною символіки, туманною образності, експериментів в області стилю. Карбований ритм, сувора урочистість вірша, ретельно вивірена лексика. Під його рядки могли б крокувати солдати, які з параду на Червоній площі відправлялися на фронт. І в той же час вірш володіє величезним енергетичним запасом, разючою силою впливу на читачів і слухачів. Аналіз вірша Ахматової виявляє його високу громадянську патетику. Говорячи від імені всього радянського народу, поетеса вживає займенники множини другого і третього особи «ми», «нас» («ми знаємо», «нас не покине»). Дієслова знаходяться в тих же граматичних формах. Так народжується узагальнений образ народу-захисника, в єдиному пориві готового пожертвувати собою заради свободи рідної землі.

Аналіз вірша Ахматової, розкриваючи образний лад твору, дозволяє виділити його ідейно-смисловий центр. Він полягає в самій назві - у слові «мужність». Це ключове слово в ліричній мініатюрі. Герої вірша, в тому числі і автор, представляються нам людьми, які усвідомлюють, яка смертельна небезпека нависла над ними, над Батьківщиною, над усім світом. З почуттям глибокого гідності вони готові виконати свій обов`язок, і їх не зупинять ні можлива загибель («не страшно лягти під кулями»), ні тяжкість військового побуту. Заради майбутніх поколінь, заради того, щоб велика російська мова і далі залишався вільним, щоб російська мова звучала в усіх куточках країни - заради цього можна все винести, все витерпіти і - перемогти! Ось воно, справжнє мужність і героїзм, гідні поваги і захоплення!

Аналіз вірша Ахматової дає можливість вловити не тільки «імператив моменту», заклик відстояти країну, а й свого роду посил у майбутнє тим поколінням, які прийдуть на зміну нинішнім. Адже «російське слово» вона закликає не просто передати нащадкам, але зберегти його навіки, тобто на століття, назавжди. Щоб ніколи російський народ не опускався на коліна, щоб не дозволяв перетворити себе в раба, знищити свою мову і генетичну пам`ять, яка в ньому прихована.

По суті, написане в лютому далекого 42-го року, вірш «Мужність» буде актуально завжди - як заповіт йдуть поколінь майбутнім, заповіт зберегти життя, свободу, мир.