Образ Катерини в п'єсі «Гроза»: трагізм «жіночої долі» в інтерпретації А. Островського

Образ Катерини в п`єсі «Гроза» якнайкраще контрастує з похмурими реаліями Росії дореформеного періоду. В епіцентрі розгортається драми - конфлікт між героїнею, яка прагне відстояти свої людські права, і світу, в якому всім заправляють сильні, багаті і владні люди.

Катерина як втілення чистою, сильною і світлої народної душі

Вже з перших сторінок твору образ Катерини в п`єсі «Гроза» не може не привернути до себе уваги і не змусити перейнятися симпатією. Чесність, здатність глибоко відчувати, щирість натури і схильність до поетичності - ось ті риси, які відрізняють саму Катерину від представників «темного царства». У головній героїні Островський постарався відобразити всю красу народної простий душі. Свої емоції і переживання дівчина висловлює невигадливо і не використовує спотворені слова і вирази, поширені в купецької середовищі. Це неважко помітити, сама мова Катерини більше нагадує мелодійний наспів, вона рясніє зменшувально-пестливих словами і виразами: «сонечко», «травка», «дощик». Неймовірне щирість героїня проявляє, розповідаючи про свою вільного життя в батьківському домі, серед ікон, спокійних молитов і квітів, де вона жила «точно пташка на волі».

Образ птиці - точне відображення душевного стану героїні

Образ Катерини в п`єсі «Гроза» якнайкраще перегукується з образом птаха, в народній поезії символізує свободу. Розмовляючи з Варварою, вона неодноразово звертається до цієї аналогії і стверджує, що вона - «вільний птах, що потрапила в залізну клітку». У неволі їй тоскно і обтяжливо.

Життя Катерини в будинку Кабанова. Любов Катерини і Бориса

У будинку Кабанова Катерина, якій притаманні мрійливість і романтичність, відчуває себе абсолютно чужий. Принизливі докори свекрухи, яка звикла тримати всіх домочадців в страху, атмосфера тиранії, брехні і лицемірства пригнічують дівчину. Однак сама Катерина, яка є по натурі людиною сильною, цільним, знає, що терпінню її є межа: «Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти ріж!» Слова Варвари про те, що без обману в цьому будинку не вижити, викликають у Катерини різке неприйняття. Героїня протистоїть «темного царства», його порядки не зломили в ній волю до життя, щастя, не змусили її уподібнитися іншим мешканцям будинку Кабанова і самій почати лицемірити і брехати на кожному кроці.

По-новому розкривається образ Катерини в п`єсі «Гроза», коли дівчина робить спробу вирватися геть з «обридлого» світу. Вона не вміє і не бажає любити так, як це роблять жителі «темного царства», їй важлива свобода, відкритість, «чесне» щастя. У той час, як Борис переконує її, що їх любов залишиться таємницею, Катерина бажає, щоб про це знали всі, щоб усі бачили. Дівчина змінює Тихону, своєму чоловікові, проте пробудившееся в її серці світле почуття здається їй смертним гріхом. І якраз у цей момент читач стикається віч-на-віч з трагедією жіночої душі, її стражданнями і муками. З цього моменту відбувається конфлікт Катерини не тільки з навколишнім світом, але і з самою собою. Їй важко зробити вибір між любов`ю і боргом, вона силкується заборонити собі любити і бути щасливою. Проте боротьба з власними почуттями не по силам тендітної Катерині.

Уклад і закони, що панують в навколишньому дівчину світі, тиснуть на неї. Вона прагне покаятися в скоєному, очистити свою душу. Побачивши на стіні в церкві картину «Страшний суд», Катерина не витримує, падає на коліна і починає прилюдно каятись в гріху. Однак навіть це не приносить дівчині бажаного полегшення. Інші герої драми «Гроза» Островського не здатні підтримати її, навіть кохана людина. На прохання Катерини забрати її звідси Борис відповідає відмовою. Ця людина не є героєм, він просто не здатний захистити ні самого себе, ні кохану.

Смерть Катерини - промінь світла, який осяяв «темне царство»

З усіх боків на Катерину обрушується зло. Постійне цькування з боку свекрухи, метання між обов`язком і любов`ю - все це в підсумку призводить дівчину до трагічного фіналу. Встигла за своє недовге життя пізнати щастя і любов, вона просто не здатна продовжувати жити в будинку Кабанова, де таких понять зовсім не існує. Єдиний вихід бачиться їй в самогубстві: майбутнє лякає Катерину, а могила сприймається як порятунок від мук душевних. Однак образ Катерини в драмі «Гроза», незважаючи ні на що, залишається сильним - вона не вибрала убоге існування в «клітці» і нікому не дозволила зламати свою живу душу.

Проте смерть героїні не було марним. Дівчина здобула моральну перемогу над «темним царством», їй вдалося трохи розсіяти морок у серцях людей, спонукати їх до дії, розкрити очі. Життя самої героїні стала «променем світла», полихнувшім в мороці і надовго залишили своє заграва над світом безумства і темряви.