Музею Освенціма. Музей Аушвіц-Біркенау

Щоб зрозуміти, що пов`язує такі, на перший погляд, несумісні слова, як музей, концтабори, Аушвіц, Біркенау, Освенцим, необхідно усвідомити один з найжахливіших і трагічних етапів в історії людства.

Освенцим - це комплекс концтаборів, що розташовувався під час війни в районі міста Освенцим. Польща втратила це місто в 1939 році, коли на початку військових дій він був приєднаний до території Німеччини і отримав назву Аушвіц.

Біркенау - другий німецький табір смерті, розташований в селі Бжезинка, де було закатовано більше мільйона чоловік.

У 1946 році польська влада прийняли рішення про організацію музею під відкритим небом на території Освенціма, а в 1947 році він був відкритий. Сам музей включений до списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО. Музей Освенцима відвідує близько двох мільйонів осіб на рік.

Перший Освенцим

Концентраційний табір Освенцим знаходився в південній стороні Польщі в сорока п`яти кілометрах від міста Кракова. Він був найбільшим табором смерті для масового вбивства людей. Тут загинуло з 1940-го по 1945 рік 1100000 осіб, серед яких 90% склали люди єврейської національності. Освенцим став синонімом геноциду, жорстокості, людиноненависництва.

Ставши канцлером Німеччини, А. Гітлер пообіцяв повернути німецькому народові колишню могутність, а заодно розібратися з небезпечним расовими супротивником - євреями. У 1939 році частини вермахту вторглися на територію Польщі. Більше 3-х мільйонів євреїв виявилися на території, підконтрольній німецької армії.

У 1940-му році будується перший концтабір для політв`язнів Аушвіц-1 на місці колишніх казарм польської армії. Відразу ж в табір відправляються люди, складові еліту Польщі: лікарі, політики, юристи, науковці. До осені 1941 року до політв`язнів приєдналися 10000 військовополонених Радянської армії.

Умови утримання ув`язнених в Освенцімі

Музей Освенцима зберігає як доказ намальовані потайки малюнки на стінах бараків, що свідчать про умови утримання та проживання в таборі.

В`язні тулилися в двадцяти чотирьох цегляних бараках, де спали по двоє на гранично вузьких ліжках. Раціон становив шматок хліба і миска водянистою юшки.

Будь-якого порушив встановлену табірну систему чекало жорстоке побиття тюремними наглядачами. Вважаючи поляків представниками нижчої раси, охоронець міг принизити, вдарити або вбити. Завдання Освенцима - посіяти жах серед усього польського населення. Вся територія табору по периметру була огороджена подвійним парканом з колючим дротом, підключеної до електроструму.

Ще контроль над ув`язненими проводився ув`язненими-кримінальниками, котрих привозили з німецьких таборів. Вони називалися - капо. Це були люди, які не знають співчуття чи жалю.

Життя в таборі навпростець залежала від місця роботи за розподілом. Нарозхват була робота в приміщенні. Праця ж на вулиці, під ударами капо - це смертний вирок. Будь проступок - це дорога смерті в блок № 11. Заарештованих, тримаючи в підвальному приміщенні, били, морили голодом або просто залишали вмирати. Могли на ніч відправити в одну з чотирьох стоячих камер. Музей Освенцима зберіг ці камери тортур.

Там же розташовувалися камери для політв`язнів. Їх привозили з усього регіону. Музей Освенцима зберіг стіну смерті, що розташовувалася у дворі блоку. Тут стратили до 5000 чоловік в день. Хворих, що потрапили в госпіталь, але не встигли швидко встати на ноги, вбивав лікар-есесівець. Годилося годувати тільки тих, хто міг працювати. За два роки більше десяти тисяч життів польських ув`язнених забрав майбутній музей Освенцим. Польща ніколи не забуде цих злодіянь.

Другий Освенцим

У жовтні 1941 року поряд з селом Біркенау нацисти заснували другий табір, спочатку призначався для військовополонених Радянської армії. Освенціум-2 був у 20 разів більше і налічував 200 бараків для ув`язнених. Зараз частина дерев`яних бараків зруйнувалися, але кам`яні труби печей зберіг музей Освенцим. Прийняте взимку в Берліні рішення, що стосується єврейського питання, змінило мета призначення. Тепер Освенцим-2 призначався для масових вбивств євреїв.

Але спочатку він значної ролі в масових вбивствах не грав, а використовувався у вигляді місця для депортації євреїв із захоплених південних, північних, скандинавських і балканських країн. Пізніше це стала найбільша машина смерті.

Влітку 1942 року з усією окупованої Європи в Біркенау стали прибувати як євреї, так і інші ув`язнені. Їх висадка проводилася в шестистах метрах від головних воріт. Пізніше для прискорення процесу вбивств рейки були прокладені до самих бараків. Прибулі пасажири проходили процес відбору, який визначав, хто буде працювати, а хто - в газову камеру, а потім - в печі Освенцима.

Служив пожитки, приречені ділилися на дві групи: на чоловіків і на жінок з дітьми. Через деякий час вирішувалася їхня доля. Частина працездатних молодих в`язнів відправлялася в трудовий табір, а основну масу людей, включаючи дітей, вагітних жінок, старих та інвалідів - в газові камери, а потім - в печі крематорію. Сам же процес відбору був відображений невідомим офіцером СС у вигляді фотоматеріалу, хоча наказ зверху забороняв знімати масові вбивства.

Коли в 1942 році в Біркенау прибутку євреї з усієї Європи, на території табору перебувала лише одна газова камера, яка була встановлена в котеджі. Але поява в 1944 році чотирьох нових газових камер перетворило Освенціум-2 в найстрашніше місце масових вбивств.

Продуктивність крематоріїв досягла півтора тисяч осіб на добу. І хоча за кілька днів до приходу військ Червоної Армії печі Освенцима були німцями підірвані, збереглася уцілілої одна з труб печі крематорію. Вона по-прежнеу збережена в музеї. Польща має намір відновити і дерев`яні бараки, які були спалені або зруйнувалися з плином часу.

Виживаність в Освенцімі

Виживання в таборі залежало від сукупності різних факторів: інстинкту самозбереження, зв`язків, везіння, хитрості при називання національності, віку та професії. Але головна умова виживання полягало в умінні організувати все те, що пов`язано з бартером: продати, купити, отримати їжу. При цьому важливо було потрапити в гарну робочу групу, наприклад в сектор Б2Г.

Тут знаходилися пожитки нових ув`язнених. Природно, що все найцінніше відправлялося до Німеччини, але, працюючи тут, можна було з великим ризиком для життя що-небудь цінне, заховане в речах - золоте кільце, діамант, гроші, - обміняти на продукти харчування на табірному чорному ринку або використовувати для підкупу есесівців.

Праця робить вільними

Всі ув`язнені, що проходили через центральний вхід табори смерті, бачили, що написано на воротах Освенціма. По-німецьки це означає: «Праця робить вільними».

Те, що написано на воротах Освенціма - це верх цинізму і брехні. Ніколи праця не звільнить в концтаборі людини, спочатку засудженого до смерті. Тільки сама смерть або в окремих випадках - втеча.

Перші газові камери

Перші експерименти з газовими камерами в Освенцімі провели ще у вересні 1941 року. Тоді сотні радянських і польських ув`язнених були відправлені в підвал блоку 11 і були вбиті отрутою - пестицидом на основі ціаніду Циклону - Б. Тепер табір Аушвіц, який не відрізнявся від безлічі інших таборів, зробив перший крок, щоб стати важливою ланкою у вирішенні єврейського питання.

Коли почалася депортація євреїв, нібито для переселення на схід новоприбулих заганяли в колишні приміщення складів боєприпасів, які розташовувалися в стороні від основного табору. Приреченим говорили, що їх привезли працювати, тим самим надаючи допомогу Німеччині- але спочатку треба пройти дезінфекцію. Жертви прямували в газову камеру, обладнану під душову. Кристали Циклону - Б засипалися через отвір в даху.

Евакуація укладених

У 1944 році територія Освенцима представляла собою мережу таборів, направляючу щодня більше десяти тисяч чоловік на стройку німецького хімічного заводу. Праця в більш ніж сорока таборах був використаний в самих різних областях: будівництві, землеробстві, промисловості.

До середини 1944 року Третій Рейх опинився під загрозою. Стривожені стрімким настанням Радянських військ, нацисти демонтували і підірвали крематорії, приховуючи сліди злочинів. Табір спорожнів, почалася евакуація ув`язнених. 17 січня 1945 по Польським дорогам пройшло 50000 ув`язнених. Їх гнали до Німеччини. Тисячі босих і напівроздягнених людей гинули від морозу в дорозі. Знесилених і відстаючих від колони в`язнів розстрілювали наглядачі. Це був марш смерті в`язнів табору Освенцим. Концтабір-музей зберігає в коридорах бараків портрети дуже багатьох з них.

Звільнення

Через кілька днів після евакуації ув`язнених в Освенцим увійшли Радянські війська. На території табору було виявлено близько семи тисяч напівживих ув`язнених, виснажених і хворих. Їх просто не встигли розстріляти: не вистачило часу. Це живі свідки геноциду єврейського народу.

У боях за визволення Освенцима загинув 231 воїн Червоної армії. Всі вони знайшли спокій у братській могилі цього міста.

Вони пережили Освенцім

17-го січня виповнилося 70 років з дня визволення фашистського табору Освенцим. Але й сьогодні ще живі в`язні табору, які пережили всі жахи геноциду.

Здізслава Володарчік: «Я знайшла барак, де утримували мене й інших дітей. Клопи, воші, пацюки. Але я пережила Освенцим ».

Клавдія Ковачич: «Я провела в таборі три роки. Постійний голод і холод. Але я пережила Освенцим ».

З червня 1940 по січень 1945 було знищено 400 000 дітей. Це не повинно повторитися.

Викриття злочинців геноциду

Рудольф Хесс, комендант Освенціма, відданий Польському Вищому Народному Суду і повішений в Освенцімі на місці штабу табірного гестапо в 1947 році.

Йозеф Крамер, комендант Біркенау, повішений у німецькій в`язниці в 1945 році.

Ріхард Баєр, останній комендант Освенціма, помер у 1960 році в очікуванні суду.

Йозеф Менгеле, ангел смерті, уникнувши покарання, помер в Бразилії в 1979 році.

Суди над військовими злочинцями тривали в 60-е і 70-і роки 20-го століття. Багато хто з них понесли заслужене покарання.