Борис Всеволодович Громов. Радянський і російський воєначальник і політик

Генерал Борис Громов - один з небагатьох, кому вдалося, зберігаючи вірність собі і своїм ідеалам, при цьому залишитися на плаву. Пройшовши Афганістан, він завжди виступав проти будь-яких спроб вирішувати питання всередині країни із застосуванням силових методів. Але слухали його, на жаль, не завжди.

Дитинство і навчання

Борис Всеволодович Громов є спадковим військовим, уродженцем Саратова. Його батько так і не побачив сина - він загинув саме в його день народження, 7 листопада 1943 року. У дванадцять років хлопчик поступив в суворовське училище в Саратові, своєму рідному місті. Прикладом для нього послужив старший брат Олексій, який до того часу вже був суворовцем. За два роки до закінчення навчання училище в Саратові було скасовано, і він разом зі своєю ротою був переведений завершувати освіту в Калінін (сучасна Твер).

По закінченні його, у віці дев`ятнадцяти років, Борис Всеволодович Громов був покликаний в армію. Потім продовжив навчання в Ленінградському вищому загальновійськовому командному училищі імені Сергія Кірова, яке в 1991 році було перейменовано в Санкт-Петербурзьке, а через вісім років постановою російського уряду було ліквідовано.

Початок військової кар`єри

По закінченні навчання Борис Всеволодович Громов був відряджений у військовий округ в Прибалтиці, де виріс від командира взводу до командира роти мотострілецької дивізії. В юності генерал Громов стежили про себе думку як про талановитого, амбітному і подає великі надії молодих офіцерів. Тому його направили вчитися далі, в московську Військову академію імені Михайла Фрунзе. Навчання завершилося червоним дипломом, після чого Борис Всеволодович Громов повернувся в свою рідну військову частину в Калінінграді, де очолив уже батальйон.

Через два роки його підвищили до начальника штабу полку, а з 1975 року протягом п`яти років він відслужив у військовому окрузі Північного Кавказу, де протягом двох років командував полком, а потім керував дивізіонним штабом. Там же він отримав звання майора.

«Гаряча точка» - Афганістан

Серйозний і швидкий ривок у військовій кар`єрі Борис Всеволодович Громов зробив в період збройного конфлікту в Афганістані, де він був тричі підвищений у званні. У 1979 році почався десятирічний конфлікт на території мусульманської держави, де державні сили республіки, об`єднані з контингентом радянських військ, зіткнулися з озброєним опором моджахедів, яких підтримували сили Північноатлантичного альянсу та провідних ісламських держав. ООН тоді дії Радянської армії кваліфікувала як військову інтервенцію.

В пекло цього збройного конфлікту прибув і генерал Громов, Афганістан став для нього воістину кар`єрним трампліном, куди він прибував на службу протягом усього часу протистояння тричі. На той момент йому виповнилося вже 37 років, незадовго до цього було присвоєно звання полковника, а за його плечима був відмінний управлінський досвід. Після прибуття на місце він отримав у командування п`яту гвардійську мотострілецьку дивізію. У перший раз в гарячій точці Борис Всеволодович Громов прослужив два роки. Тут же він отримав погони генерал-майора.

Підвищення рівня своєї освіти він продовжив у Військовій академії Генерального штабу Збройних сил СРСР імені Климента Ворошилова, яку завершив з відзнакою. В Афганістан повертався ще двічі: останнє його перебування закінчилося операцією з виведення військ.

Останній рік в Афганістані

Під час своєї останньої закордонного відрядження генерал Громов пройшов ще два ступені військової кар`єрних сходів: в 44 роки йому присвоїли звання генерал-лейтенанта, а через два роки на кітелі красувалися вже погони генерал-полковника.

У третьому перебування в епіцентрі збройного конфлікту він очолив сорокових армію. Він був останнім її командувачем. Крім цього, генерал Громов також виконував функції уповноваженого Радянського уряду у справах тимчасового перебування військ в Афганістані.

Під його керівництвом проходила операція «Магістраль», яка полягала у виведенні з блокади міста Хоста, протягом тривалого часу обложеного ополченцями. Дії, в яких генерал Громов Борис Всеволодович проявив свою мужність і героїзм, були відзначені найвищою державною нагородою: в березні 1988 року він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу на підставі Указу Президії Верховної ради СРСР.

Військові заслуги

Перебуваючи в Афганістані, генерал Громов досить часто брав на себе керівництво не тільки таємними операціями, але й відкритими боями. Його завданням було досягнення максимального ефекту від проведених операцій при мінімальних втратах в рядах особового складу.

Саме йому було довірено організація виведення частин збройних сил Радянської армії з території афганської держави. При цьому сам він був в числі останніх радянських військових, які залишили чужу країну. Протягом року після цих подій він очолював війська Червонопрапорного Київського військового округу.

Перші політичні кроки

Прихід генерала Бориса Громова у велику політику трапився вже на заході соціалістичної історії країни. Він був в числі останніх народних депутатів. Паралельно в листопаді 90-го року він обіймав посаду заступника міністра внутрішніх справ Радянського Союзу. На момент путчу ГКЧП восени 1991 року генерал перебував у відпустці. У столицю його викликали, щоб організувати захоплення Білого дому із залученням внутрішніх військ. Проте Борис Громов висловився проти штурму, який так і не відбувся.

У жовтні 1991 року Борис Всеволодович Громов, біографія якого почала набирати різкі оберти, очолив Центральні офіцерські курси удосконалення командного складу «Постріл». У грудні того ж року він став заступником командувача сухопутними військами, через кілька місяців його перевели першим заступником командувача силами загального призначення Збройних сил СНД. Ще три роки він відпрацював заступником міністра оборони.

Жорстка позиція незгоди

У період лихоліття (початок дев`яностих років) йому доводилося не раз вступати в конфронтацію з офіційною владою і відповідати відмовою на пропозиції, моральний аспект яких він не поділяв. Зокрема, восени 1993 року гостро стояло питання захоплення Білого дому і вирішення конфлікту силовими методами. Однак Громов відреагував категоричною відмовою. Також не став він брати участь у захопленні будівлі Верховної Ради Росії.

У 1995 році незгоду з діями державного керівництва в частині застосування Збройних сил при вирішенні внутрішніх конфліктів призвело до того, що він написав рапорт про звільнення його від виконуваних обов`язків. Офіційне звільнення з військової служби було оголошено після досягнення генералом Громовим шістдесятиріччя в 2003 році.

Народна довіра

Депутатський мандат генерал Громов отримав на парламентських виборах 1995 року, де він пройшов представником Саратова по одномандатному округу. У Комітеті з міжнародних справ він відповідав за озброєння і міжнародну безпеку.

Депутат Громов залишився в парламенті і в наступному електоральному циклі. Нульові роки ознаменувалися обранням відставного генерала на пост губернатора Московської області. На це посади він трудився дванадцять років.

Губернаторське крісло

Через три роки виборці не змінили своєї думки і знову обрали його головою області. Коли регіональні керівники стали призначається номенклатурою, Президент затвердив його на цій посаді ще на один термін з 2007 року. Цю роботу він залишив у віці 69 років.

Після складання губернаторських повноважень перейшов до Ради Федерації представником парламенту від Московської області. Тоді ж став депутатом московської обласної Думи.

До партії влади, "Єдиної Росії", він приєднався десять років тому. Громадська діяльність генерала почалася з обрання його керівником "Бойового братерства", Всеросійського руху ветеранів локальних війн і військових конфліктів в 1997 році. Також він очолює "Поріднені міста" - міжнародну асоціацію. Генерал Громов за своє довге службову кар`єру неодноразово був відзначений орденами і медалями не тільки СРСР і Росії, але і таких країн, як Україна, Білорусія, Афганістан. На його кітелі багато нагород, отриманих в період служби в радянських Збройних силах, у тому числі за проведені операції в Афганістані.

Особисте життя

Громов Борис Всеволодович, сім`я якого пережила чимало серйозних випробувань, воістину може називатися щасливим сім`янином і чоловіком. Однак без трагедій не обійшлося. Він раптово овдовів, коли його старшим синам Максиму та Андрію було дев`ять і п`ять років відповідно. Помилка авіадиспетчера привела до зіткнення в повітрі військового транспортника АН-26, в якому летіла його дружина, з пасажирським повітряним лайнером ТУ-134. Того дня в небі загинуло 94 людини, що летіли в двох літаках.

У тій же трагедії загинув Євген Крапівін, близький друг і однокашник генерала. У тому літаку він летів з двома синами. Після його смерті дружина Фаїна залишилася з двома дочками-близнятами на руках. Громов і Крапівіна разом переживали трагедію, всіляко підтримуючи один одного. Після закінчення п`яти років вони все ж вирішили одружитися, і у них народилася дочка Єлизавета. Хрестив її Юрій Лужков, на той момент мер Москви.

На останніх думських виборах депутатський мандат знову отримав Громов Борис Всеволодович. Де зараз знаходиться народний обранець, неважко здогадатися, враховуючи його виключно діяльну натуру. Він широко застосовує свої організаторські здібності і чималий життєвий досвід у суспільному та політичної діяльності .