Некласична філософія

Некласична філософія - це сукупність різноманітних течій, шкіл, концепцій, які виникли з середини 19 століття. Ця філософія відображає всі радикальні зміни в суспільстві, яким піддавалася західна Європа в той час. Перш за все, варто відзначити Французьку революцію 1789 року, що яка завдала першого удару по умам людей. Громадянська війна і терор змусили багатьох мислителів того часу замислитися над можливостями науки й розуму. Окремі філософи, такі як Ніцше і Шопенгауер, стали говорити про сумнівність прогресу, ірраціональності історії та релятивності істини.

20 століття ознаменувалося для людини не тільки великими успіхами в науці та мистецтві, а й цілим рядом революцій, воєн, крахом колоніальної системи, формуванням і розпадом соціалістичної системи і виникненням великої кількості глобальних проблем, які поставили під сумнів існування всього людського роду.

Війна показала, що знання науки можуть використовуватися на шкоду людства, що сприяло також переосмислення багатьох духовних цінностей. Відбулася так звана революція у свідомості людей, якій сприяла поява комп`ютерних технологій і засобів масової інформації, а також величезний стрибок у науці. Так зародилася некласична філософія.

Всі ці процеси змогли викликати відхід від класичного сприйняття світу. Багато вчених і мислителі переглянули проблеми сенсу людського життя, змінилося ставлення людини до релігії і смерті. Філософія почала дуже швидко змінюватися, відбувся перехід від старих цінностей до нових. На перше місце постали нові проблеми і способи їх вирішення. Філософія раціоналізму йде на другий план і практично повністю заміщається. Мислителі того часу стали більше уваги приділяти існуванню самої людини і її свободу.

Некласична філософія умовно ділиться на кілька програм, які спрямовані на повне переосмислення класичної філософії:

1. Соціально-критична програма, орієнтована в першу чергу на зміну суспільства. Сюди можна віднести такі навчання, як постмарксізм і марксизм.
2. Філософський ірраціоналізм (иррационалистическая традиція). Прихильниками цього напряму можна назвати таких великих мислителів, як А. Шопенгауер, Ф. Ніцше і С. К`єркегор.
3. Аналітична програма, яка полягає у перегляді науково-раціоналістичних пріоритетів і різних цінностей. До цієї програми відносять такі навчання, як аналітична філософія, прагматизм, позитивізм, постпозитивізм.
4. Екзистенційно-антропологічна програма. До неї відносяться екзистенціалізм, психоаналіз, феноменологія і герменевтика.

Процеси розпаду класичної моделі філософії відбувалися на тлі кардинальних змін в культурі та соціумі. Суспільство ділиться на 2 частини-одна частина бореться за науково-технічний прогрес, а інша виступає проти нього. Тим самим формуються два суспільства, по-різному сприймають науково-технічний прогрес - сциентизм і антисциентизм.

Представники сцієнтизму розглядали науковий прогрес як найвищу цінність, а антісціентісти бачили в науці злу силу, яка загрожує всьому людству. На сьогоднішній день наука є далеко не єдиним методом пізнання світу, хоч і вважається найголовнішим. Саме тому, напевно, багато філософів намагаються заново зрозуміти вчення Сходу і знайти таємний сенс в примітивних релігіях.

Сучасна некласична філософія - це зовсім новий етап у розвитку всього людства. З появою нової філософії формуються і нові духовні цінності та моральні принципи.