Народи Північного Кавказу

Кавказ є південною межею, що розділяє Європу та Азію. Тут проживає близько тридцяти різних національностей.

Його частина, Північний Кавказ, практично вся входить до складу Росії, а південну ділять між собою такі республіки, як Вірменія, Грузія та Азербайджан.

Народи Північного Кавказу живуть в найбільш складному у багатьох відношеннях регіоні нашої країни, який включає в себе багато територіальних утворень, сформованих за національною типу. Цей густонаселений і багатонаціональний район з його різними традиціями, мовами, а також віруваннями прийнято вважати Росією в мініатюрі.

Завдяки своєму унікальному геополітичному й геокультурним положенню, відносно невеликий Північний Кавказ з давніх пір вважався контактною зоною і одночасно бар`єром, який розділяє цивілізації Середземномор`я, Східної Європи та Передньої Азії. Саме цим і визначаються багато процесів, що відбуваються в даному регіоні.

У більшості своїй народи Північного Кавказу однакові зовні: корінні жителі, як правило, темноокі, светлокожие і чорняві, у них різкі риси обличчя, ніс з горбинкою і вузькі губи. Зазвичай горяни в порівнянні з рівнинними жителями більш високого зросту.

Їх відрізняє поліетнічність, релігійний синкретизм, своєрідні етнічні кодекси, в яких переважають певні риси, обумовлені їх найдавнішими пологами занять, такими, як террасное землеробство, альпійське скотарство, наїзництва.

За своєю мовної класифікації народи Північного Кавказу відносяться до трьох груп: до адигів-абхазької (цією мовою розмовляють Адигеї, абхази, черкеси і кабардинці), до вайнахської - чеченці, інгуші, і до картвельської групі, рідний для сванів, Аджарії та мегрелів.

Історія Північного Кавказу в чому переплетена з Росією, яка завжди пов`язувала з цим регіоном великі плани. Ще з шістнадцятого-сімнадцятого століть Московська держава починає налагоджувати інтенсивні контакти з місцевими народами, особливо з черкесами і кабардинцями, допомагаючи їм в боротьбі проти Кримського ханства.

Народи Північного Кавказу, які страждають від агресії Туреччини і Шахського Ірану, завжди бачили в російських реальних союзників, які допоможуть їм залишитися незалежними. Вісімнадцяте століття став новим етапом у цих відносинах. Після вдало завершився перського походу Петро I взяв під свій суверенітет багато районів, в результаті чого різко загострилися його відносини з Туреччиною.

Проблеми Північного Кавказу завжди були на першому плані зовнішньополітичних завдань Росії. Це пояснювалося значимістю даного регіону в боротьбі за вихід до стратегічно важливого для російських Чорному морю. Ось чому з метою закріплення своїх позицій царський уряд щедро обдаровували гірських князів, які перейшли на його бік, родючими землями.

Невдоволення Османської Туреччини призвело до російсько-турецькій війні, в якій Росії вдалося відвоювати великі території.

Однак підсумковим чинником для остаточного входження всього цього регіону до складу Росії стала Кавказька війна.

І сьогодні в Північно-Кавказькому регіоні, межі якого визначилися в дев`ятнадцятому столітті, розташувалися сім автономних республік РФ: Карачаєво-Черкесія, Адигея, Кабардино-Балкарія, Аланія, Інгушетія, Дагестан і Чеченська Республіка.

Площа, на якій вони знаходяться - це менше одного відсотка від усієї території нашої країни.

У Росії живе близько ста національностей і народностей, і майже половина з них - це народи Північного Кавказу. Причому за оцінками демографічної статистики, саме їх чисельність постійно збільшується, і сьогодні ця цифра перевищує шістнадцять мільйонів чоловік.