Внутрішня політика Росії на Північному Кавказі в 90-і роки (коротко)
Північний Кавказ є найбільш багатонаціональною територією Російської держави. Подібний фактор обумовлює небезпеку територіальній цілісності країни при виникненні міжнаціональних, релігійних та етнічних конфліктів. Це не могло не знайти відображення, коли формувалася внутрішня політика Росії на Північному Кавказі в 90-і роки 21 століття.
Національний склад Північного Кавказу
Північний Кавказ займає одне з лідируючих місць за кількістю проживає на його території населення. Аналізуючи демографічну статистику, можна прийти до висновку, що кількість жителів Кавказу збільшується в геометричній прогресії. Так, в 2002 році тут проживало близько 6 мільйонів чоловік. Проведена в 2010 році перепис населення засвідчила колосальний стрибок зростання даного показника до 14,8 млн осіб.
Національний склад Північного Кавказу різноманітний. Це обумовлено тим, що до його складу включено 7 великих регіонів: Інгушетія, Чечня, Північна Осетія, Дагестан, Чечня, Кабардино-Балкарія, Ставропольський край, Карачаєво-Черкесія. При цьому населення Дагестану становить близько 3 000000 чоловік, Чечні - більш 1 000000 жителів.
На настільки компактній території зосереджено більше 150 націй, етнічних груп і корінних народів. Дуже часто серед жителів регіону виникають великі конфронтації, які переростають в непримиренні конфлікти. Крім того, після розпаду СРСР виникла тенденція протистояння мусульманського світу і православного, що зумовило відтік російських жителів з території Кавказу. Таким чином, внутрішня політика Росії на Північному Кавказі в 90-і роки причини мала об`єктивні, які вимагали блискавичного дозволу.
Причини наростання конфронтації на території Північного Кавказу
Після розпаду СРСР Північний Кавказ мав великий спектр невирішених питань. Іншими словами, демократичні процеси, які зачепили всю територію Росії, зустрілися з численними проблемами, що гальмують розвиток регіону.
По-перше, внутрішня політика Росії на Північному Кавказі в 90-ті роки не була повністю продумана. Незважаючи на те що жителі регіону володіли всіма правами нарівні з російським населенням, у влади існувало непохитне думку про те, що представники даних народів не можуть здійснювати грамотну політику на території суб`єкта. Іншими словами, федеральна влада повністю не довіряли місцевим чиновникам, які проживають споконвічно на Північному Кавказі. Єдиний спосіб дозволу ситуації був знайдений у вигляді управління республіками чиновниками з Москви.
Крім того, не слід забувати про те, що непродумана внутрішня політика на Північному Кавказі стала каменем спотикання в економічному розвитку суб`єкта. Розвиток промислового комплексу відбувалося за залишковим принципом. Крім того, населення стало володарем напівзруйнованої екологічної системи, розграбованих природних ресурсів. Не виділялася і соціальна інфраструктура регіону. Більшість невеликих селищ і сіл не мали шкіл і лікарень, що накладало відбиток на благополуччя життя населення. Все це стало наслідком того, що внутрішня політика на Північному Кавказі була повністю не опрацьована федеральними властями.
По-друге, на території вказаного регіону існували недозволені проблеми, пов`язані з репресованими громадянами за часів ВВВ. Ні федеральні, ні місцева влада, надіслані з Москви, чи не старалися вирішити подібний казус, що нагнітало й без того конфронтаційну обстановку.
По-третє, економічна відсталість регіону істотно позначилася на добробуті населення. Невиплата заробітних плат, безробіття стали детермінантами розвитку пияцтва, правопорушень, наркоманії та інших соціальних проблем.
По-четверте, стали загострюватися територіальні проблеми. Численні народи почали претендувати на сусідні території, на спірні землі. Все більше домагань стали надавати розділення народи, до яких відносять осетин, лезгин, ногайців та ін.
По-п`яте, зростання безробіття, що викликало зростання злочинності та тероризму. Це стало проблемою як на місцевому, так і на федеральному рівні. Посилилася тенденція до появи релігійно-національних угруповань, які стали надавати прямий вплив на чиновників, лобіюючи свої інтереси.
Всі ці факти вимагали того, щоб змінилася внутрішня політика Росії на Північному Кавказі. Причини не вичерпуються перерахованими списком, так як напруженість зростала з кожним роком.
Чорна сторінка в історії Чечні
Внутрішня політика Росії на Північному Кавказі не представляється повноцінної без аналізу подій, які розгорнулися в 90-і роки в Чечні. Ускладнення відносин в регіоні сталося в період правління Дудаєва, коли проводилася політика геноциду російського, єврейського і вірменського населення, що проживає на цій території. Так як обмеження прав народів є прямим і грубим порушенням норм міжнародного і російського права, політика утиски не виводилася на офіційний рівень, але й не придушувалася існуючими владою та правоохоронними органами.
Частка російськомовного населення була всеосяжною в столиці регіону - місті Грозному. Сім`ї піддавалися грабежів, нападів. Буденною справою стали вбивства. Це стало основою для витоку освіченого населення, яке становило кістяк для економічного, наукового і культурного розвитку суб`єкта. Таким чином, період правління Дудаєва можна вважати чорною сторінкою в історії Північного Кавказу.
Революція в Чечні, або Перші кроки до вирішення конфлікту на Північному Кавказі
Радикальна політика Дудаєва не могла залишитися без відгуків опозиційних сил, які нарощували свій вплив. Навесні опозиція була готова провести референдум про всі насущні питання, які стосувалися подальшого життя Чечні. Однак Дудаєв вирішив перейти до насильницьких методів боротьби з незгодними, що викликало численні жертви серед населення.
Потужна техніка Дудаєва була спрямована на будівлю міліції, в якому зберігалася документація для майбутнього референдуму. Танки знищили будівлю. Службовці міліції були вбиті. Це стало фінальною крапкою, яка підтверджувала закінчення мирного процесу на території регіону.
Внутрішня політика Росії на Північному Кавказі перейшла в більш агресивне русло. Опозиція заручилася підтримкою Кремля. Перші одиниці російської військової техніки прибули в регіон, задумувався похід на столицю Чечні. Однак він був повністю провалений. Дудаєв був повністю готовий до відбиття військової потужності опозиції. Опозиційні сили зазнали колосальні технічні та людські втрати. Дух армії був пригнічений.
Перша Чеченська війна
Після провалу операції в Чечні була змінена внутрішня політика Росії на Північному Кавказі, причини, учасники якої постійно змінювалися. Першорядну роль на новій гілці конфлікту стали грати російські війська, які повинні були вступити на територію Грозного як миротворчі сили. Але цього не сталося.
Генерали та офіцери переслідували свої інтереси. Російські військові сили отримали як своїх прихильників, так і жорстких супротивників. Серед армії зміцнився гасло «російські проти чеченців», що було головною помилкою простих солдатів. З часом опозиція, яка підтримувала Росію, перейшла на бік Дудаєва. Але, незважаючи на це, чисельна і військова міць російських сил була в кілька разів сильніше.
Численні удари по Грозному, зачистки зробили можливим проголошення військової адміністрації на території Чечні, до якої перейшло управління. Подібна розв`язка була невигідна Кремлю, оскільки існував ризик посилення могутності військової хунти. Внутрішня політика Росії на Північному Кавказі в 90-і роки, коротко кажучи, повернула в інше русло. Почалися настання сил Басаєва, що викликало програш російських військ і, як наслідок, висновок Хасав`юртівських угод.
Підсумки першої Чеченської війни
Безумовно, Чеченська війна не пройшла безслідно. Трансформація виявилася дуже значна. По-перше, відбулася перестановка політичних сил в регіоні. Демократичні сили повністю втратили підтримку в Чечні. Всі діячі опозиції або були вбиті під час збройних конфліктів, або втекли до Москви. Крім того, пала сама ідея демократичних перетворень в консервативній республіці, де заправляли релігійні угруповання.
По-друге, не було єдності і серед націоналістичних угрупувань ісламізму. Це пов`язано з тим, що велике поширення отримала радикальна спрямованість ісламу - ваххабізм. Його представники проголосили на території Чечні політику джихаду. Самим затятим прихильником став Басаєв, за яким потягнулася радикально налаштована молодь.
Таким чином, можна констатувати, що внутрішня політика Росії на Північному Кавказі 1990-2011 років привнесла істотні зміни в життя регіону.
Напередодні нової війни в Чечні
До початку XXI століття обстановка в Чечні погіршилася. Все більший авторитет стала набирати угруповання Басаєва. Грозний став розсадником терористів. Загроза знайшла всеосяжний характер. Таким чином, внутрішня політика Росії на Північному Кавказі, коротко кажучи, повинна була відповідати новим викликам і загрозам.
Останньою краплею, яка зіграла вирішальну роль, стало вторгнення в Дагестан. Активізувалися консервативні сили регіону, які очолював Кадиров. Вони змогли переосмислити ідею національної держави Чечня, нав`язування помилкової ідеології ваххабізму і політики джихаду.
Друга Чеченська війна
Консервативні сили Чечні, незважаючи на власні погляди, змогли переосмислити союз з Росією. Сильна армія, розроблені військові тактики стали прекрасною підмогою в боротьбі з радикалами. Прихильники Кадирова покірно віддавали свої території російським військовим, тим самим надаючи всебічну допомогу у збройному конфлікті. З часом ЧРІ перейшла під контроль російських військових. Масхадов - лідер республіки - перейшов на бік ваххабітів, пішовши в підпілля. У 2005 році він був ліквідований.
Підсумки Чеченської війни
В результаті війни в Чечні до влади прийшов Ахмад Кадиров. У 2003 році, за результатами демократичних виборів, лідер був проголошений президентом Чеченської республіки. Тісна співпраця з Росією дало свої переваги. Почалося відновлення інфраструктури регіону. Мирне населення отримало можливість отримувати соціальні послуги в повному обсязі. Крім того, відбулася консолідація влади. Демократичні, консервативні угруповання прийшли до єдиного знаменника, що гарантувало політичну стабільність в Чечні.
Негативні наслідки Чеченської війни
На території Чечні відзначаються зачатки формування авторитарної держави. Особистість лідера республіки зводиться в культ. Чи не винищені і бандитські угруповання. Північний Кавказ досі вважається «котлом» тероризму. Підривні акти смертників викликають численні жертви серед мирних жителів.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що внутрішня політика РФ на території Північного Кавказу істотно трансформувалася. Однак проблеми існують і на сьогоднішній день. Тільки всебічне увагу до цього суб`єкту дозволить стабілізувати обстановку в багатонаціональному регіоні Росії.