Московська держава: формування культури нового часу

Московська держава або Московія - це назва Росії в період від початку царювання Івана III (1478) до перенесення столиці держави в Санкт-Петербург (1712). Іноді даний період обмежують 1547 роком.

Традицію називати Росію допетровських часів Московським царством взяли і підтримували історики 19 століття, які грунтувалися на факті змін столиць. Вчені радянського періоду перейняли цю назву.

За царя Івані Грозному поняття «Московська держава» згадувалося в значенні Московського князівства як частини російського царства.

Процес становлення російської держави, яке, крім князівства московського, включало в себе Новгородську республіку, а також Ярославське, Тверське, Ростовське і частково Рязанське князівства і міста Чернігів, Брянськ, Новгород-Сіверський, вплинув на розвиток культурних особливостей і формування особливої «субкультури».

Після заходу Київської Русі культура Московської держави стала розвиватися за зовсім особливому шляху. Не був прийнятий шлях орієнтації на християнські західні країни. Формування культурних особливостей було пов`язано, насамперед, з географічними та політичними факторами. Російське держава не приєдналося ні до західного, ні до східного напрямками історичного розвитку. Але воно ввібрало, однак, багато рис тієї й іншої культури. Крім того, на розвиток держави надавали вплив православна церква і поганські традиції.

Московське царство зазнавало сильний вплив Золотої Орди. З одного боку, татаро-монгольське іго значно сповільнило культурний розвиток Російської землі, так як були зруйновані міста, втрачено багато ремесла і культури землеробства. Країна опинилася відкинута назад у часі. З іншого боку, суперечливі відносини з Ордою направили держава за абсолютно новим шляхом розвитку.

Так, соціально-політична система в Московському царстві 15 століття несла на собі відбиток сильного східного впливу. Це проявлялося в деспотичності системи управління та життєвому укладі в цілому.

Багато особливості світогляду, характерні для середньовічної Русі, складалися під впливом сходу. Крім того, з падінням Константинополя Русь починає усвідомлювати себе єдиною захисницею православ`я і ще більше віддаляється від західних країн в культурному сенсі.

В результаті впливу всіх цих факторів Московська держава в 16 столітті відрізнялося наступними особливостями культури і національної самосвідомості.

Характерна для Сходу духовність поєднувалася з прагненням до свободи, властивої людям Заходу.

При цьому особистісне самосвідомість було виражено слабо, переважав колективізм. Православ`я залишалося визначальним фактором для формування світосприйняття. Таким чином, велику цінність набували такі риси, як жертовність, самовідданість, прийняття своєї долі.

В системі цінностей людини того часу одне з центральних місць займало держава й інтереси держави. Поняття батьківщини завжди було дуже важливим для російської людини.

З точки зору розвитку культури 17 століття є переломним. Змінюються система цінностей і світогляд. На зміну циклічного сприйняття часу приходять такі поняття, як минуле, сьогодення і майбутнє.

Московська держава в 16-17 століттях йшов шляхом формування національного характеру як стійкого сполучення рис, що характеризують націю. Саме в 17 столітті таке поєднання стає помітним, і його починають описувати представники інших культур.

Також у період Московського царства відбувається процес відходу мистецтва з-під впливу церковних канонів. У 16 столітті створюються великі літописні твори, а в усній народній творчості на зміну билин приходять історичні повісті.

У 17 столітті почали з`являтися перші ознаки культури нового часу.

Можна сказати, що з 14 по 17 століття в Московському царстві відбувалося формування великоруської етносу і його основних рис. Цей період також характерний самовизначенням російської православної церкви. Ці зміни наклали відбиток на подальший розвиток Росії.