Кавказька війна

Поняття «кавказька війна» було введено публіцистом та істориком Р.Фадеевим.

В історії нашої країни під ним розуміють події, пов`язані з приєднанням до імперії Гірського Дагестану, Чечні і Черкесії.

Кавказька війна тривала 47 років, з 1817 по 1864 роки, і закінчилася перемогою росіян, породивши навколо себе безліч легенд і міфів, іноді дуже далеких від реальності.

Які ж причини кавказької війни?

Як і у всіх війнах - в переділі територій: три потужні держави - Персія, Росія і Туреччина - вели боротьбу за панування над «воротами» з Європи в Азію, тобто над Кавказом. При цьому ставлення місцевого населення не враховувалося взагалі.

На початку 1800-х Росія змогла відстояти у Персії і Туреччини свої права на Грузію, Вірменію і Азербайджан, а народи Північного і Західного Кавказу відійшли до неї як би «автоматично».

Але горяни зі своїм бунтівним духом і любов`ю до незалежності не могли змиритися з тим, що Туреччина поступилася Кавказ царю просто в дар.

Кавказька війна почалася з появою в цьому регіоні генерала Єрмолова, який пропонував цареві перейти до активних дій з метою створення в гірських віддалених районах фортець-поселень, де будуть розташовані російські гарнізони.

Горяни запекло опиралися, володіючи перевагою війни на своїй території. Але тим не менше втрати росіян на Кавказі аж до 30-х років становили кілька сотень на рік, та й ті були пов`язані з озброєними виступами.

Але от потім ситуація різко змінилася.

У 1834 році на чолі горців-мусульман став Шаміль. Саме при ньому кавказька війна прийняла найбільший розмах.

Шаміль вів одночасну боротьбу як проти царських гарнізонів, так і проти тих феодалів, які визнавали владу росіян. Саме за його наказом убили єдиного спадкоємця Аварського ханства, а захоплена скарбниця Гамзат-бека дала можливість набагато збільшити військові витрати.

Фактично головною опорою Шаміля були мюриди і місцеве духовенство.Он неодноразово здійснював набіги на російські фортеці і селища-відступники.

Однак і російські відповідали тією ж мірою: влітку 1839-го року військова експедиція опанувала резиденцією імама, а пораненому Шамілю вдалося перебратися до Чечні, яка і стала новою ареною військових дій.

Генерал Воронцов, який встав на чолі царських військ, повністю змінив тактику ведення боїв, припинивши експедиції в гірські аули, які завжди супроводжувалися великими матеріальними і людськими втратами. Солдати почали вирубувати в лісах просіки, зводити укріплення, створювати козачі станиці.

Та й самі горяни більше так не довіряли імаму. І в кінці 40-х років 19-го століття територія имамата почала скорочуватися, в результаті повністю опинившись в блокаді.

У 1848 році росіяни захопили один із стратегічно важливих аулів - Гергебіль, а потім і грузинську Кахетії. Їм вдалося відбити спроби мюридов знищити зміцнення в горах.

Деспотизм імама, військові побори, репресивна політика відштовхували горян від руху мюридизма, що тільки підсилювало внутрішню конфронтацію.

Кавказька війна із закінченням Кримської війни перейшла в свій останній етап. Намісником царя і командувачем військами став генерал Барятинський, а начальником штабу - майбутній військовий міністр і реформатор Мілютін.

Російські від оборони перейшли до наступальних дій. Шаміль виявився відрізаний від Чечні в Гірському Дагестані.

При цьому Барятинский, який добре знав Кавказ, в результаті своєї досить діяльної політики щодо налагодження мирних стосунків з горянами незабаром став дуже популярний на Північному Кавказі. Горяни схилялися до російської орієнтації: скрізь почали спалахувати повстання.

До травня 1864 був зломлений останній осередок опору мюридов, а сам Шаміль в серпні здався в полон.

У цей день закінчилася Кавказька війна, підсумки якої пожинають сучасники.