ВДВ-розвідка в дії. Як потрапити в розвідку ВДВ?

У нашій країні заслуженою повагою і невмирущою славою користуються війська ВДВ. Служити в них випадає далеко не кожному, але ті, хто відчув силу бойового братерства «військ дяді Васі», ніколи не забудуть про це. Але навіть серед ВДВ розвідка - щось особливе. Розвідників у десантних військах шанують більше за інших, тому що від їх роботи часто залежать життя всіх бійців, які беруть участь в операції.

Особливості розвідувальних підрозділів ВДВ

У радянський час військова доктрина наказувала участь десантних військ в наступальних операціях. У них еліта ВДВ, розвідка, повинна була забезпечувати тільки більш-менш «гладку» висадку, з мінімальними втратами особового складу.

Завдання їм ставив головком того округу, до якого було прикомандирований відповідне з`єднання. Саме на цій людині лежала відповідальність за отримання достовірних і своєчасних розвідувальних даних. Штаб ВДВ міг замовити все, аж до космічних знімків передбачуваних районів висадки, повні описи захоплюваних об`єктів (аж до поверхових планів). Безпосередньо відповідали за надання цих даних фахівці ГРУ.

Коли ж приступали до справи бійці ВДВ? Розвідка починала працювати тільки після висадки, причому поставляла відомості виключно своїм підрозділам. І тут ми підходимо до найважливішого: оперативної (!) Розвідувальної служби у ВДВ не було, як би це парадоксально не звучало. Це зіграло з десантниками злий жарт: коли в 80-х роках їх підрозділи почали брати участь у локальних конфліктах, відразу з`ясувалося, що поточна організація нікуди не годиться.

Складнощі з отриманням інформації

Тільки уявіть собі: практично всю оперативну інформацію (маршрут, озброєння, екіпірування противника) розвідка (!) Отримувала в центральному апараті КДБ, у внутрішніх військах і навіть в МВС! Зрозуміло, що при такому положенні справ нікого не дивували ні погано підтверджені дані, ні затримки з їх отриманням, та й закулісні інтриги попсували десанту чимало крові ...

Вистраждавши всі необхідні відомості, група вилітала на місце висадки, вивчала обстановку, що склалася на місці, тут же розмічають маршрут. Тільки після цього дані йшли до командувачем, від яких залежала розвідка ВДВ. Летючі миші» з ГРУ в міру можливості допомагали своїм колегам, але їх можливості були безмежними: деякі специфічні відомості могли бути здобуті тільки самими десантниками.

Дуже часто бувало так, що розвідка віддувалась і за себе, і за основні частини: вони не тільки прокладали шляхи для групи, а й постійно вступали в вогневі контакти з бойовиками (що саме по собі в таких умовах неприпустимо), стежили за тим, щоб ті не влаштовували провокацій, буквально «за руку» проводили до місць операцій частині як ВДВ, так і інших родів військ.

Через високі втрат і неготовності до виконання настільки специфічних завдань на початку 90-х років був створений окремий батальйон, перед яким ставилося завдання виконання оперативної розвідувальної діяльності. До того ж періоду відноситься створення всієї необхідної «інфраструктури», необхідної для успішного виконання поставлених командуванням завдань.

Про технічне оснащення

Як же в технічному плані були оснащені ВДВ? Розвідка не мала нічого особливо видатного: так, в Афганістані фахівцям доводилося обходитися звичайними біноклями і артилерійськими буссоли. Тільки там вони отримали деякі види радіолокаційних станцій, які були призначені для виявлення рухомих цілей, а також лазерними далекомірами. Слід зауважити, що західні розвідники цими «сучасними» приладами користувалися дуже давно, що багато в чому і довів Афган. Розвідка ВДВ в дії - страшна сила, от тільки кількість втрат при зіткненні з краще оснащеним противником все одно було велике.

Справжнім подарунком стала серія портативних пеленгаторів: «Акваланг-Р / У / К». На відміну від раніше використовуваної техніки такого роду це обладнання дозволяло надійно засікати джерела випромінювання, бійці отримали можливість гарантованого перехоплення переговорів противника на хвилях КВ і УКВ, а також на частотах, які традиційно використовує розвідка ВДВ. «Кажани», спецназ ГРУ, також високо оцінили цю техніку.

Ветерани згадують, що ця техніка зробила неоціненну допомогу у виявленні бандитських груп і банд, які до прийняття «аквалангом» на озброєння дуже часто йшли по таємних стежках. Армійське командування нарешті зуміло переконати партійну верхівку віддати наказ про початок створення спеціальної розвідувальної машини, призначеної саме для ВДВ, але розпад Союзу завадив цим планам втілитися в життя. В принципі, бійців влаштовувала і використалася до того часу машина «Реостат», що мала гарне технічне оснащення.

Проблема була в тому, що озброєння на неї не ставилося, оскільки спочатку вона призначалася зовсім для інших цілей, якими не цікавилася ВДВ-розвідка. Афган ще раз довів, що вся (!) Військова техніка обов`язково повинна мати штатний знаряддя.

Про те, чого не отримали

Незважаючи на те що Афганська кампанія наочно показала життєво важливу необхідність оснащення розвідувальних підрозділів зброєю з лазерним цілевказівок, його в ВДВ так і не з`явилося (втім, як і у всій СА). Взагалі-то, активні армійські випробування таких озброєнь почалися в Союзі з середини 80-х років, але була тут одна тонкість. Справа в тому, що «самонаведення» не означає наявності в ракеті інтелекту: наводка здійснюється по лазерному «вказівником», який коригується з землі або води. Розвідники були ідеальними кандидатами на роботу з лазерними коректувальників вогню, але у нашої армії їх так і не з`явилося.

Десантникам (як і простий піхоті, втім) нерідко доводилося освоювати авіаційний «жаргон». Так вдавалося набагато точніше наводити штурмовики і вертольоти на мету, використовуючи звичайну рацію. Та й самим потрапити під «дружній» вогонь зовсім не хотілося. У американців вже тоді все було інакше: вони мали кошти вказівки цілей, які в дійсно автоматичному режимі, отримавши дані від наземних служб, могли наводити бойову авіацію і вертольоти на ціль.

Непогано оснащені війська іракців під час «Бурі в пустелі» виявилися розбиті повністю: війська США просто «укладали» ракети з точним наведенням на їх танки. Ризику при цьому практично не було, а ось Ірак майже відразу залишився без важкої бронетехніки. Наша глибинна розвідка ВДВ могла їм тільки позаздрити.

Чеченські будні

Якщо в Афганістані розвідка погано-бідно займалася дійсно профільною діяльністю, то в Чечні бійці знову стали «фахівцями широкого профілю»: найчастіше їм доводилося не тільки виявляти, але і знищувати бойовиків. Хронічно не вистачало фахівців, багато роду військ взагалі не мали ні техніки, ні підготовлених бійців, а тому ВДВ (розвідка особливо) були офіційно перепрофільовані для ведення розвідувально-диверсійної діяльності.

На щастя, до 1995 року було практично завершено комплектування 45-го полку особливого призначення (який став справжньою легендою). Унікальність цього підрозділу в тому, що при його створенні не тільки вивчався, але й активно використовувався на практиці досвід усіх іноземних армій. Врахувавши уроки Афганістану, підготовлювані групи відразу натаскували не тільки на розвідку, а й на прямі вогневі сутички з противником.

Для цього 45-му полку відразу було передано необхідну кількість середньої та важкої бронетехніки. Крім того, у десантників, нарешті, з`явилися «Нони» - унікальні мінометно-артилерійські системи, що дозволяють вести вогонь снарядами з «чесним» самонаведенням («Китолов-2»).

Нарешті, в розвідувальних підрозділах інших полків ВДВ (військова розвідка в цьому відношенні пішла далеко вперед), нарешті, були створені лінійні відділення. Для їх оснащення були передані БТР-80, які використовувалися тільки в якості машин рекогносцировки (в десантному відділенні не було бійців), активно готувалися і слажівается розрахунки АГС (автоматичних гранатометів) і вогнеметних систем.

Складність була і в іншому. Наші бійці відразу стали говорити, що розвідка ВДВ України (з добірних націоналістів) бере участь у війні на боці бойовиків. Так як готували бійців одні фахівці, в бою нерідко зустрічалися навіть друзі.

Для чого все це робилося

Всі ці заходи дозволяли в найкоротші терміни готувати до виходів групи, підготовлені і оснащені для виконання бойових завдань у складних умовах гірської місцевості. Більш того, ці підрозділи мали достатню кількість важкого озброєння, яке дозволяло при виявленні великих скупчень противника не тільки доповідати про їх дислокації, а й самостійно вступати в бій. Броня ж нерідко виручала розвідників, раптово зіткнулися з переважаючими силами противника.

Саме досвід десантних військ дав поштовх переоснащення розвідувальних частин інших родів військ, які також отримали важку бронетехніку. Справа в тому, що розвідка ВДВ в дії довела, що пара-трійка БТР можуть здорово поліпшити результативність військових операцій.

Дрони

Саме в 45-му полку вперше в нашій історії почалися бойові випробування БПЛА, які зараз є справжнім «хітом» у тих же американців. З`явився вітчизняний безпілотник далеко не на порожньому місці: ще з кінця 80-х років йшла активна розробка розвідувального комплексу «Строй-П», головним «нюховим почуттям» якого повинен був стати літальний апарат «Бджола-1Т».

На жаль, до початку війни його так і не довели до розуму, тому що не був продуманий спосіб десантування. Але вже в квітні перший «Строй-П» відправився в Ханкалу. До нього додавалися відразу п`ять «Бджіл». Випробування відразу довели найвищу ефективність такого роду озброєння в умовах сучасних війн. Так, можна було з точністю буквально до сантиметра прив`язати до карти всі виявлені позиції бойовиків, що відразу оцінили артилеристи.

Складності експлуатації

Всього було зроблено 18 запусків, причому всі вони вироблялися в гори, в яких військова розвідка ВДВ була змушена діяти найчастіше. У військових відразу з`явилися претензії до ходової частини «Бджоли». Втім, техніки зуміли домогтися задовільною роботи двигунів, після чого глибина розвідки відразу виросла до 50 кілометрів і більше.

На превеликий жаль, складності 90-х років призвели до того, що в усій країні на озброєнні стояло тільки 18 апаратів «Бджола-1Т». Десять з них зберігалися на базі чорноморського флоту в Криму, де проводилися випробування запуску їх з палуби кораблів. На жаль, але там з ними поводилися не кращим чином: конструкторським бюро довелося чимало потрудитися, щоб довести «Бджіл» до кондиційного стану після їх зберігання в невідповідних умовах.

Зрештою, в чеченських горах почали польоти 15 апаратів. Два до того часу були втрачені в бойових умовах, а одного «Чорноморця» так і не вдалося відновити.

Золото або безпілотні апарати

Спочатку планувалося, що на озброєнні розвідки ВДВ по всій країні виявиться не менше сотні таких апаратів. Радісні військові відразу передали всю технічну документацію для їх виробництва на Смоленський авіаційний завод. Трудові пролетарі їх відразу ж розчарували: навіть за найскромнішими прикидками безпілотні апарати виходили чи не дорожче золота.

Через це від виробництва відмовилися. Інші 15 апаратів послужили розвідникам на славу: їх возили відновлювати в КБ, знову запускали і незмінно отримували найточніші відомості, які не завжди міг дістати десант. Розвідка ВДВ дуже вдячна розробникам «Бджоли», так як працьовиті машини дозволили врятувати чимало життів.

Розвідники-пропагандисти

На жаль, але командування розвідників далеко не завжди могло правильно використовувати всі ті кошти, які були у нього в розпорядженні. Так, свого часу в Моздок були перекинуті не менше п`яти десятків людей, фахівців з «психологічним операціям». У їх розпорядженні була мобільна друкарня і приймально-передавальний телевізійний центр. За допомогою останнього розвідувальні служби планували транслювати в ефір матеріали пропагандистського характеру.

Ось тільки командування не передбачило того, що штатні фахівці могли забезпечити телевізійну трансляцію, але от операторів і кореспондентів в загоні не було. З листівками все вийшло ще гірше. Вони виявилися настільки поганими за змістом і зовнішнім виглядом, що викликали тільки зневіру. Загалом, посада фахівців з психологічної роботи опинилася серед розвідників не надто затребуваною.

Питання тилового забезпечення і постачання

Починаючи з першої кампанії, почала позначатися огидна екіпірування розвідувальних груп ВДВ (та й інших родів військ теж), що сприяла збільшенню травматизму та зростання ризику виявлення. В результаті десантникам доводилося залучати ветеранів, які збирали кошти на екіпірування своїх товаришів по службі. На жаль, але Друга Чеченська війна характеризувалася рівно тими ж проблемами. Так, у 2008 році «Союз десантників» збирав гроші на зручні розвантаження, імпортні черевики, спальні мішки і навіть на медичні препарати ...

Як змінилася підготовка розвідки ВДВ з радянських часів

На відміну від минулих років командування стало приділяти куди більше уваги підготовці невеликих розвідувально-бойових груп. Стало, нарешті-таки, ясно, що в сучасних умовах вони куди важливіше дивізій. Простіше кажучи, різко зросла роль індивідуальної підготовки кожного бійця, що просто життєво необхідно розвідникам, так як кожен з них у бойовому виході може покладатися виключно на власні сили.

Що залишилося без змін, так це шеврони розвідки ВДВ: на них зображена летюча миша (Як у ГРУ). У 2005 році був виданий указ, який наказував всім розвідувальним управлінням перейти на шеврон із зображенням орла, який стискає в лапах гвоздику і чорну стрілу, але поки особливого прогресу в цьому напрямку немає. Зрозуміло, повністю змінилася і форма розвідки ВДВ: вона стала набагато зручніше, в ній з`явилася штатна розвантаження.

Відповідність розвідки ВДВ сучасним реаліям

Фахівці кажуть, що на сьогоднішній день становище не дуже райдужне. Звичайно, що почався процес переозброєння радує, але технічне оснащення не дотягує до загальноприйнятих стандартів.

Так, у американців аж до frac14- особового складу дивізії будь-якого роду військ відносяться саме до розвідки. У нас частка особового складу, який може займатися такими операціями, в кращому випадку дорівнює 8-9%. Складність ще й у тому, що раніше існували окремі розвідувальні батальйони, в яких готували першокласних фахівців. Зараз є тільки спеціалізовані роти, рівень підготовки особового складу в яких далеко не такий високий.

Як сюди потрапити

А як потрапити в розвідку ВДВ? Спершу кожен кандидат повинен пройти стандартну медичну комісію на предмет придатності до військової служби. Стан здоров`я повинно відповідати категорії А1 (А2 в крайньому випадку).

Не буде зайвим подати рапорт на ім`я військового комісара того призовного пункту, звідки ви маєте намір вирушати віддавати свій борг Батьківщині. На всіх наступних комісіях також озвучуйте своє бажання. Тим часом у вашій справі з`являться відомості про ваше бажання служити в розвідці ВДВ. На збірному пункті постарайтеся вступити в особистий контакт з «покупцями» з десантних військ.

Як тільки прибудете до місця проходження служби, подавайте рапорт на ім`я командира частини з проханням перевести вас до розвідувальної роти. Важливо витримати подальший відсів, який виробляється шляхом проходження досить жорсткого іспиту з фізичної підготовки. Конкуренція висока. Вимоги до кандидатів надзвичайно високі. Відразу зауважимо, що дізнаватися про них необхідно до призову в армію, так як нормативи досить часто змінюються.

Не забуваємо і про психологічні тести, покликані виявити тих бійців, які дійсно можуть служити в такому специфічному роді військ, яким є розвідувальне управління ВДВ. І ставитися до цих перевірок слід гранично серйозно: «закривши очі», на їх результати тут дивитися не будуть. Тільки людина, яка досить сміливий, розумний і може бути гранично холоднокровним в смертельно небезпечної ситуації, гідний зарахування в розвідувальний підрозділ. І ще. Перевага віддається тим кандидатам, які мають ВУС. Крім того, високо котируються люди, які мають цивільну спеціальність, яка б могла виявитися корисною (зв`язківці, електронщики).

Не варто забувати і про контрактної службі в розвідці. Як і у випадку з багатьма найважливішими родами військ (прикордонники, зокрема), перевага зараз віддається тим солдатам, які відслужили строкову службу в тих же військах, куди вони подають прохання про зарахування на контракт. Ось як потрапити в розвідку ВДВ.