Військова розвідка ГРУ на невидимому фронті

Однією з найефективніших розвідувальних служб у світі в післявоєнні роки стало радянське ГРУ. Таємниці військової розвідки надійно зберігаються в архівах, деякі з них не мають терміну давності. Про успіхи наших агентів часто доводиться судити лише тільки після їх провалу або через багато десятиліть.

Російська розвідувальна служба як організаційна структура виникла в XVI столітті. Іван IV Грозний заснував Посольський наказ, в число функцій якого входив і збір інформації, корисної для найбільш раціонального ведення зовнішньополітичної діяльності.

Поєднував дипломатичну і секретну роботи і великий поет А. С. Грибоєдов, доля якого показала, наскільки небезпечною буває професія розвідника.

Наприкінці XIX і на початку XX століття російська агентура мала розгалужену мережу практично у всіх країнах світу. Укомплектована прекрасно підготовленими кадрами, вона діяла успішно і ефективно.

Події 1917 року і що послідувала за ними Громадянська війна згубно позначилися на стані спецслужб, їх структура фактично була зруйнована. Новій владі доводилося створювати розвідку заново.

За тодішньою модою на абревіатури та скорочені написання служба, що займається збором інформації військового значення, отримала малозначне для непосвяченого назву «Регіструпр» (1918). Підпорядковувалася ця структура Польовому штабу РККА, і можна сказати, що сучасна військова розвідка ГРУ є її прямим нащадком. Подальше перетворення Регіструпра і перейменування його в Розвідувальне Управління (РУ) виражало прагнення впорядкувати діяльність радянської агентури за кордоном.

Для підвищення достовірності одержуваних відомостей джерела були диверсифіковані. Інформацію поставляли найбільша у світі та неперевершена по ефективності мережу агентів Комінтерну, армійська розвідка, НКВД і кілька інших служб, які працювали за кордоном, включаючи дипломатів.

Військова розвідслужба ефективно працювала під час Великої Вітчизняної війни нарівні з 4-м управлінням НКВС. Кадровий склад створювався після ретельного відбору і навчання. У 1945 році ця армійська структура отримала назву, що збереглося по сьогоднішній день.

Основними джерелами іноземних секретів в післявоєнний період стали управління «С» МГБ (надалі КДБ) і військова розвідка ГРУ. Функції між ними були розділені, але специфіка нелегальної роботи не дозволяла проводити чіткої межі.

Економічні і технічні відомості, видобуток яких була обов`язком держбезпеки, часто перетиналися з інформацією військового характеру. Однак така відомча конкуренція не шкодила спільній справі, а скоріше, сприяла успіху. Так, роль у добуванні атомних секретів Манхеттенського проекту, яку зіграв нарівні з іноземною службою НКВД і військова розвідка ГРУ, важко переоцінити.

У другій половині XX століття перед радянською агентурою ставилися складні завдання. Збільшувався розрив у технологічному відставанні СРСР від західних країн, потрібні достовірні відомості про технічні характеристики і конструкторських рішеннях в галузі сучасної бойової техніки. Не залишалася осторонь цих проблем і військова розвідка. Спецназ ГРУ брав участь в секретних операціях далеко за межами батьківщини. Під час близькосхідних конфліктів, в`єтнамської війни та інших епізодів збройного протистояння протиборчих систем добувалися і доставлялися в СРСР новітні зразки танків, літаків та електронного обладнання ймовірного противника.

Військова розвідка ГРУ сучасній Росії структурно поділяється на 13 управлінь по територіальним поділом і функціональному призначенню. Працюють в них фахівці різних профілів, від учених-аналітиків та економістів, до знавців методів психологічної війни і диверсій. Географія робочих напрямків - вся земна куля, над яким розправила крила кажан, зображена на емблемі служби.