Політика освіченого абсолютизму

Декларативні заяви Катерини Другої мали досить різке відмінність від проведеної нею реальної політики. В епоху правління, безумовно, імператриця зробила певні кроки, які були спрямовані на "гуманізацію та європеїзацію" життя в Росії. Однак, на думку ряду істориків, на тлі усиливавшегося закріпачення селян і в рамках дворянської диктатури всі її прагнення виглядали двозначно.

Катерина Друга зійшла на престол, не маючи фактичних прав на нього. Майбутня імператриця була іноземкою. Зумівши схилити гвардійські полки на свою сторону, Катерина змогла відсторонити законно прийняв владу Петра Третього. Імператриця прекрасно розуміла, що її воцаріння сталося виключно завдяки діям гвардії, і кожен гвардієць, відчуваючи свою особисту заслугу, міг вимагати проведення політики, відповідної і захищає інтереси дворянства - представники саме цього класу становили полки.

Діяльність імператриці увійшла в історію, як "політика освіченого абсолютизму Катерини 2 ", в основі якого лежала ідея просвітителів Франції, яка передбачає царювання "мудреця на троні". Ця ідея "про союз філософів і государів" отримала свій розвиток в різних країнах. Роль "мудрого правителя" виконував Густав Третій Шведський, Фрідріх Другий Прусський, Йосип Другий Австрійський, Карл Третій Іспанська. У Росії "освіченим правителем" стала Катерина Друга.

Для епохи була характерна певна ідеологія, що мала особливі риси. Політика освіченого абсолютизму передбачала рівність людей, формування суспільства благоденства для всіх. При цьому в основі реформ повинні лежати справедливі закони. Політика освіченого абсолютизму припускала наявність суспільного договору і встановлення взаємних зобов`язань підданих і правителя. Державне управління здійснювалося з визнанням свободи самовираження, думки, слова. Просвітництво ж являло собою одну з найважливіших функцій держави, будучи разом з цим, визначеним методом виховання підданих.

В епоху царювання російської імператриці історики виділяють три напрямки. Особливості російського абсолютизму, на думку істориків, проявлялися переважно у прагненні сформувати більш привабливий образ країни і самої імператриці за межами держави. Таким чином, одним з пріоритетних напрямків діяльності правительки було зміцнення авторитету держави у світі і прагнення розширити території Імперії.

Метою проведеної Катериною політики було також і заспокоєння думки країни і держав Західної Європи з приводу її незаконного захоплення влади. Крім того, російському суспільству внушалась думка про гуманність і справедливості діянь правительки.

Катерина Друга намагалася лібералізувати способи державного управління, враховуючи передові ідеї тієї епохи. Ще одним напрямком діяльності правительки була адміністративна реформа, за якої до управління на місцях залучалося дворянство.

Політика освіченого абсолютизму на першому своєму етапі сприяла чіткому визначенню співвідношення сил. При цьому будь-яких великих перетворень не сталося. Другий етап єкатерининського правління був ознаменований деякими перетвореннями. Проведення реформ була не настільки радикальним, як передбачалося, однак, значно зміцнився і розширився новий уклад в країні по західному типу.

Слід зазначити, що Катерина Друга не встигла здійснити все, що задумала. Однак залишила імператриця держава в кращому стані, ніж його отримала. Політика освіченого абсолютизму сприяла суттєвому підвищенню чисельності населення, зростанню державних доходів. Крім того, була сформована банківська система, розширилося виробництво.