Вчення Вернадського про біосферу

Наукові ідеї про живу речовину, вчення Вернадського про біосферу і ноосферу, сягають своїм корінням у філософську концепцію, за допомогою якої багато мислителів намагалися осмислити явище Життя і місце в ній людини, як самого значимого її породження. Починаючи з Дарвіна, ці еволюційні ідеї стали поштовхом до істотної переорієнтації мислення. З одного боку, людина остаточно включився в що йде до найпростіших життєвих форм родинно пов`язаний ряд розвитку, з іншого - йому в дерзновенної перспективі еволюційної мрії стали відкриватися небачені обрії.

Вернадський сам одного разу зазначав, що пошуки космічного зв`язку якраз і полягають у збільшенні значущості даних ідей для філософії його часу, що проявилося у працях таких мислителів, як Бергсон і Н. Ф. Федоров.

Контакт засновника біогеохімії з думкою французького філософа Анрі Бергсона - якраз той випадок, про який писав Вернадський, вказуючи на значення філософської думки для наукового пошуку. Зовсім не стаючи полоненим метафізичних або ідеалістичних рамок системи, вчений знайшов у ній цінні джерела майбутнього розвитку науки.

У «Творчої еволюції» Бергсон розвинув ідею, яка полягає в тому, що життя, як така, є складовою буття, а її розгортання виступає процесом космічного властивості, рухомим внутрішніми силами. Ці ідеї були дуже близькі російському вченому і саме на них почала формуватися теорія Вернадського про біосферу. Саме Бергсон першим в науці поставив проблеми відмінності часу фізичного від «живого» на наукову основу, що було особливо відзначено Вернадським.

Вернадський принципово відкинув старий біологічний метод дослідження, який грунтувався на дослідницькій детерминанте, тому що, на його думку, якщо такий підхід і визнавав вплив середовища на живу речовину, то не міг відповісти на питання про природу формування самої цього середовища.

Розумна діяльність людей у вимірі Вернадського стає місцем накопичення енергії творчої думки, активно перетворюючої природу. Вернадський підкреслював, що його ідея не нова, утопічний підхід до неї виявляється в навчаннях Карла Кесслера і П. А. Кропоткіна, а потім і в ідеях Федорова, який найближче підійшов до осмислення такої субстанції, як біосфера.

Проте вирішальне передумова створення вченим концепції ноосфери - необхідність усвідомлення єдності людства. Як писав Вернадський, біосфера в звичному розумінні не знаходить поки у людей моральної інтерпретації. Разом з тим, ідея єдності людства, рівноправності і братерства, якраз і виступає тією моральною основою, з одного боку, а з іншого - мотивом, які змушують вчених зовсім по-іншому поглянути на навколишній світ і космос, як породження одного початку.

Третій принцип, який закладений у вчення Вернадського про біосферу та який призводить до розвитку цього наукового напрямку - це «омассовління» суспільної, історичної життя. І, нарешті, те, що стало об`єктивною умовою популяризації вчення про ноосферу - природне зростання науки, перетворення її в головну силу цієї самої ноосфери.

Вернадський ввів в розгляд наукового знання, зовсім особливу категорію - ноосфера, яку визначав як наукову думку, яка є продуктом еволюції живої речовини, і процес цієї еволюції не можна зупинити. На думку Вернадського, потенція такого розвитку практично безмежна, а тому наукова думка стає і моральної детермінантою людського розвитку, яке йде по шляху усвідомлення своєї «вселенськості», тобто по шляху охоплення всієї біосфери і всього людства.

Цікаво, що такі думки прийшли в вчення Вернадського про біосферу напередодні Другої світової війни, що дозволило вченому переконливо довести постулат про те, що наукове знання, як творить ноосферу сила, може служити і темним силам, антіноосферним за своєю природою. Гуманістичний криза середини ХХ століття, на думку В.І. Вернадського, змусив по-новому подивитися на питання буття і зв`язку думки і природного середовища.

Тільки ідея ноосфери в її моральній чистоті може вивести людину на шлях розвитку, визначений йому Космосом. Ця ідея становить стрижень, на якому обґрунтовується універсалізм такого неординарного явища, яким виступає вчення Вернадського про біосферу. Лише наявність активно-еволюційної думки, на його думку, яка почала формуватися сосем недавно, в дев`ятнадцятому столітті, дає людині інший вектор осмислення себе в природі - розуміння себе як істоти свідомо-творчого, активно «зростаючого», призначення якого полягає не тільки і не стільки в перетворенні навколишньої природи, скільки в перетворенні природи власної.