Священний союз

Після розгрому наполеонівських гвардій світове співтовариство чекав новий Священний союз. Він був створений з ініціативи переможця Наполеона і російського імператора Олександра I. Створення священного союзу оцінювалося сучасниками по-різному. Але в основному Росію звинувачували в прагненні контролювати ситуацію в Європі. Священний союз, а точніше коаліція країн, яка за задумами імператора повинна була перетворити післявоєнний світ, з`явилася на світ 14 вересня 1815. Договір підписали король Пруссії Фрідріх Вільгельм III, імператор Австрії Франц I, король Франції Людовик XVIII і велика частина континентальних монархів. Тільки Великобританія офіційно не побажала вступити в союз, однак брала активну участь у його роботі. Були у союзу і противники: його проігнорували Папа Римський і турецький султан.

В історію Священний союз 1815 увійшов як співтовариство держав, початковою метою, якого було придушення назріваючих воєн. Насправді ж боротьба йшла проти будь-якого революційного духу, а також вільнодумства політичного і релігійного. Дух даної коаліції відповідав реакційного настрою існуючих тоді урядів. По суті, Священний союз взяв за основу монархічну ідеологію, але з утопічною мрією ідеалістичної взаємодопомогу між правлячими християнськими государями. «Порожній і дзвінкий документ» - саме так назвав його політичний діяч Меттерніх.

Олександр I, як ініціатор цієї коаліції, закликав союзників, глав держав та імператорів, об`єднати зусилля проти військових конфліктів і запропонував правити між народами в дусі правди і братерства. Одним з пунктів договору була вимога неухильно виконувати заповіді Євангелія. Російський імператор закликав союзників одночасно скоротити збройні сили і забезпечити взаємні гарантії недоторканності існуючих територій, а восьмисоттисячні армія Росії виступала надійним гарантом в цих прогресивних пропозиціях.

Священний союз 1815 був документом, що складається з суміші містицизму і не реальної політики, як говорили пізніше про нього історики, однак перші сім років ця міжнародна організація була дуже успішною і плідною.

Канцлер Австрії Меттерніх в 1820 скликає конгрес Священного союзу в місті Троппау. В результаті численних дебатів було винесено рішення, яке перечеркивало все прогресивне, що намічалося раніше, а саме, країнам, що входять в союз, дозволялося вводити дружні війська на землі інших держав для збройного знищення революційних бунтів. Таку заяву пояснювалося просто, адже у кожної держави були свої загарбницькі інтереси і політичні цілі в післявоєнному розділі.

Створення священного союзу, а також досить передові ідеї Олександра I не змогли зупинити всі зростаючі суперечності між учасниками договору.

Одним з перших конфліктів був Неаполітанський. Імператор Олександр наполягав на самостійності Неаполітанського королівства, в якому вирувала революція. Він вважав, що сам король цієї держави добровільно подарує прогресивну конституцію народу, але у союзника за договором в особі Австрії була інша думка. Австрійські військові жорстоко придушили революційні виступи.

На останньому Веронський конгресі Священний союз 1815 під впливом Меттерніха став знаряддям монархів проти невдоволення народних мас і будь-яких революційних проявів.

Непростий 1822 показав розбіжності між країнами Австрією та Росією у зв`язку з визвольним повстанням у Греції. Російське суспільство підтримувало греків, так як держава була єдиною з ним віри і, крім того, дружба з цією державою значно зміцнювало вплив Росії на Балканах.

Наступні події в Іспанії підірвали підвалини союзу і поставили крапку у стосунках між країнами в рамках цього договору. У 1823 році французькі війська увійшли на територію Іспанії з метою насильницького відновлення тут абсолютної монархії. Союз фактично перестав існувати, але в 1833 році такі країни, як Росія, Пруссія та Австрія намагаються знову відновити угоду, але революційні події 1848-1849 років змусили забути дану коаліцію назавжди.