Східний питання

«Східний питання» як поняття виник наприкінці 18-го століття, проте як дипломатичний термін його стали вживати з 30-их років 19-го століття. Своїм народженням він зобов`язаний відразу трьом факторам: занепаду колись могутнього Османської держави, зростанням визвольного руху, спрямованого проти турецького поневолення, і загострення протиріч між країнами Європи за панування на Близькому Сході.

У «східне питання», крім великих європейських держав, були залучені Єгипет, Сирія, частина Закавказзя і т.д.

В кінці 18-го століття імперія османських турків, колись що наводить на всіх жах, прийшла в занепад. Найбільше це було вигідно Австрії, якій вдалося через Угорщину проникнути на Балкани, і Росії, расширившей свої кордони до Чорного моря в надії дійти і до середземноморських берегів.

А почалося все з повстання греків в 20-их роках 19-го століття. Саме ця подія і змусило Захід діяти. Після відмови турецького султана прийняти незалежність еллінів альянс з російських, англійських і французьких військ знищив турецьку і єгипетську морські флотилії. В результаті Греція звільнилася від турецького ярма, а Молдова, Сербія і Валахія - балканські провінції Османської імперії - отримали автономію, хоча і в її складі.

У 30-ті роки того ж століття у вже назріле «східне питання» були вже залучені всі близькосхідні володіння Османської Туреччини: Єгипет відвоював у свого сюзерена Сирію, і тільки втручання Англії допомогло повернути її.

В цей же час виникла й інша проблема: це право на перехід через протоки Дарданелли і Босфор, які контролювали турки. Відповідно до Конвенції жоден військовий корабель іншої держави не мав права проходити через ці вузькі проходи, якщо Туреччина перебувала в стані миру.

Це суперечило інтересам Росії. «Східний питання» в 19 столітті прийняв для Росії інший оборот після того, як вона виступила в якості союзника турків у війні проти єгипетського паші. На тлі поразки османського війська цар Микола перший ввів в Босфор свою ескадру і висадив численний десант нібито для захисту Стамбула.

В результаті було укладено договір, за яким в турецькі протоки могли входити тільки російські військові кораблі.

Через десять років, на початку сорокових, «східне питання» загострився. Порту, що обіцяла поліпшити умови життя християнської частини свого населення, насправді нічого не робила. І для балканських народів залишався єдиний вихід: почати збройну боротьбу проти османського ярма. І тоді російський цар зажадав від султана право на заступництво над православними підданими, однак султан відмовив. В результаті почалася російсько-турецька війна, яка закінчилася поразкою царських військ.

Незважаючи на те, що Росія програла, російсько-турецька війна стала одним з вирішальних етапів у вирішенні «східного питання». Почався процес звільнення південнослов`янських народностей. Турецьке панування на Балканах отримало смертельний удар.

«Східний питання», під зовнішній політиці Росії що займає важливу роль, мав для неї два основних напрямки: це Кавказ і Балкани.

Намагаючись розширити свої володіння на Кавказі, російський цар намагався забезпечити безпечну зв`язок з усіма знову захопленими територіями.

У той же час на Балканах місцеве населення прагнуло надати допомогу російським солдатам, яким османські війська чинили запеклий опір.

За допомогою сербських і болгарських добровольців царські війська взяли місто Андрианополь, тим самим поклавши край війні.

А на Карському напрямку була звільнена значна частина західної Вірменії, що стало значущою подією у військовій компанії.

В результаті був підписаний договір, в якому сказано, що Росія отримує достатньо велику територію від чорноморської частини Кавказу, а також багато вірменські області. Було вирішено питання і про грецьку автономії.

Тим самим, Росія виконала свою місію щодо вірменського і грецького народів.