Соціальна диференціація: у чому її сенс для сучасного суспільства?

У XIX столітті були поширені такі погляди на соціальну структуру суспільства, згідно з якими, головним критерієм для визначення соціальної диференціації було ставлення до засобів виробництва. Зокрема, на такій точці зору стояв марксизм. Однак його теоретики виділяли не тільки класи, але й прошарку усередині кожного класу (наприклад, дрібна, середня і велика буржуазія), тим самим підкреслюючи, що нерівність і відчуження характерні для будь-яких груп людей. Тим не менш, вони вважали, що їх слід подолати, і такий клас, як пролетаріат, грає в історії саме цю місію.

На противагу класовій теорії склалася концепція, в основі якої теж лежала соціальна диференціація. Автором цієї теорії стратифікації був Питирим Сорокін. Він розробив цілу систему ознак і критеріїв соціального розшарування, що формують структуру соціального організму. Сорокін розрізняв одновимірну і багатовимірну стратифікацію, тобто, поділ суспільства на такі групи, як «страти» за однією ознакою і по цілій їх сукупності. Він поділяв ці страти за такими характерним рисам, як зайнятість, доходи, побутові умови, освіта, психологічні риси, релігійні вірування, стиль поведінки, і багато інших. Багато сучасних соціологи вважають страти базовим і «кінцевим» елементом соціальної структури.

Вчених також цікавило, наскільки доля індивіда і соціальна диференціація суспільства детерміновані поділом на страти. Вони розрахували можливість переходу з однієї групи в іншу (горизонтальна мобільність), а також усередині класів (вертикальна), протягом одного, двох або більше поколінь, виділивши серед них закономірну і випадкову мобільність. У вивченні проблеми стратифікації велику роль відіграла теорія Макса Вебера. Він вважав, що відмінність між групами людей обумовлено не тільки доступом до суспільного багатства, влади і праву, але також і соціальними показниками - статусом і престижем. Згідно з Вебером, кожній групі властивий певний стиль життя - звички, стереотипи, цінності.

Вивченням норм, що визначають поведінку людей в суспільній системі, а також того, як соціальна диференціація впливає на їх статус, займалися такі філософи і соціологи, як Ліндон і Мід. Такі складові соціальної ролі, як стереотип і престиж, змушують людину відповідним чином, що розділяються їх групою, оцінювати будь-якого людини або явище (наприклад, якого бренду одяг купувати, чи відправляти дітей вчитися в Йелькій університет, чи обов`язково мати роллс-ройс або мерседес ). Якщо ж людина хоче звільнитися від нав`язаної йому ролі, як правило, вважається, що він втратив престиж, і до нього можуть бути застосовані соціальні санкції.

Соціальна диференціація в таких випадках обертається реакцією групи, а то й цілого суспільства, на поведінку індивіда, який «ухиляється» від виконання очікувань, відповідності загальноприйнятим нормам і цінностям. Подібні санкції можуть бути передбачені законодавством, а іноді вони базуються на звичаях, моралі чи релігії. Особливо це характерно для традиційного суспільства, коли йдуть в хід навіть фізичні дії - побиття, смертна кара, самосуд або лінчування, позбавлення волі. В інших випадках застосовуються такі економічні санкції, як штрафи або конфіскація майна. Але в більшості сучасних країн в основному обмежуються висловлювання знаків неповаги.

Взаємодія між соціальними ролями, статусом, санкціями, престижем та іншими подібними механізмами вивчає особлива дисципліна, интеракционизм. Кожна така група, стверджують вчені, створює свій власний «мир», де розписаний «сценарій життя», ті чи інші вчинки, певна одяг. Існує навіть соціальна диференціація мови, породжена відмінностями між великими колективами людей у професійній або корпоративної області. Але такі світи нестабільні. Ті чи інші суспільні події, особливо великого масштабу, змушують людей переосмислювати свої ролі і здійснювати іноді зовсім несподівані дії. Так відбувається зміна звичного світу, в якому ролі розподіляються знову.