Байкальська нерпа

Phoca sibirica - нерпа байкальська - є близьким родичем кільчастого тюленя, що мешкає в Льодовитому океані. Phoca sibirica включена в сімейство справжніх тюленів. Ссавці тварини Байкалу представлені тільки одним цим видом. При цьому походження Phoca sibirica не з`ясоване досі. З загадкою про те, як байкальська нерпа з`явилася на озері, пов`язана легенда про таємниче тунелі, що проходить до Льодовитого Океану. Але, зрозуміло, ніякого каналу немає. Вважається все ж, що ссавець проникло в озеро по річковій системі «Єнісей-Ангара» в льодовиковий період.

Взимку тварина не виходить на поверхню. Дихає ссавець в продушіни, споруджених в тонкому льоду. До кінця зими нерпа виходить на лід. При цьому вона наражається на небезпеку бути вбитою мисливцями.

Байкальська нерпа поширена практично по всій акваторії озера. Однак ссавець населяє територію нерівномірно. Велика кількість особин відзначається на Середньому Байкалі (порядку половини всієї популяції), а також у східній його частині (близько третини). Основними лежбищами є наступні: мис Саган, губа Аая, мис Хобой. Однак улюбленим місцем Байкальської нерпи вважаються Ушканій острова. Не дуже великі групи особин зустрічаються і на прибережних каменях в північно-східній частині біля скелястих мисів.

Доросла байкальська нерпа покрита короткою щільною шерстю. На спині окрас волоса буро-сірий, однотонний з сріблястим і оливково-сизим відтінком. Бока і черевце ссавця світліші. Гріє нерпу НЕ хутро, а підшкірний запас жиру, товщина шару якого може досягати дванадцяти сантиметрів. Жир захищає не тільки від замерзання, а й від випадкових травм, збільшує плавучість, акумулює енергію. У нормально вгодованих особин він становить до п`ятдесяти відсотків загальної ваги.

У середньому байкальська нерпа важить близько п`ятдесяти-шістдесяти кілограмів, маючи довжину при цьому сто п`ятдесят сантиметрів. Однак зустрічаються і досить великі особини, вага яких може досягати ста-двохсот кілограм. Довжину при цьому вони мають близько ста сімдесяти-ста вісімдесяти сантиметрів.

Дитинчата (нерпята) народжуються з білим хутром. Завдяки цьому вони непомітні на снігу. Виділяються тільки чорні очі.

Зимують нерпи, як правило, на самоті, на своїй ділянці, далеко від берегів, у торосистого льоду. При цьому у ссавця крім основної лунки є ще близько двадцяти додаткових.

У снігових наносах нерпи роблять лігво. Тут самки в березні народжують Нерпа. З лігва є тільки один вихід-вхід - у воду. Доросла особина шкребе його всю зиму нігтями, не даючи замерзнути. Народжений дитинча починає рити ходи в снігу. Але для нього вихід на поверхню небезпечний, оскільки його можуть закльовувати ворони.

Великий чутливістю мають волоски над очима і верхніми губами. За їх допомогою нерпа орієнтується, вони також допомагають ловити рибу.

Ніздрі ссавця представлені у вигляді двох щілин. При зануренні тварини в воду вони сходяться і тримаються закритими. У воді також закриваються і вуха, які представлені у вигляді просто невеликих отворів. Слід зазначити, що байкальські нерпи відрізняються чудовим слухом. Так, при хороших погодних умовах людський крок вона може вловити на відстані двохсот-чотирьохсот метрів. При сприятливому вітрі нерпа почує запах людини за півтора-два кілометри.

Основну частку раціону нерпи складають голомянка-бичкові риби. Вони не володіють промисловим значенням для людини. У середньому особина з`їдає цієї риби до трьох кілограм на добу.

Слід сказати, що природних ворогів у Байкальської нерпи немає. Єдиним є людина. Скорочення популяції відбувається в результаті полювання як браконьєрської, так і ліцензійної. Крім того, має місце і хімічне забруднення озера, що також впливає на зменшення чисельності особин.