Теорія відносності: історія найбільшої концепції ХХ століття

Теорія відносності, формули якої були пред`явлені науковому співтовариству А. Ейнштейном на початку минулого століття, має тривалу і захоплюючу історію. На цьому шляху вчені змогли подолати масу протиріч, дозволити безліч наукових проблем, створити нові наукові галузі. У той же час теорія відносності не є якимось кінцевим продуктом, вона розвивається і вдосконалюється разом з розвитком самої науки.

Багато вчених вважають першим кроком, який в кінцевому підсумку привів до знаменитих формулювань Ейнштейна, поява відомої теорії М. Коперника. Згодом, спираючись саме на висновки польського вченого, Галілей сформулював свій знаменитий принцип, без якого теорія відносності просто не відбулася б. Відповідно до нього, найважливіше значення для визначення просторово-часових характеристик об`єкта мала система відліку, по відношенню до якої даний об`єкт переміщувався.

Найважливіший етап, який пройшла у своєму розвитку теорія відносності, пов`язаний з ім`ям І. Ньютона. Він, як відомо, є «батьком» класичної механіки, однак саме цьому вченому належала ідея про те, що фізичні закони зовсім не є єдиними для різних систем відліку. У той же час Ньютон у своїх вишукуваннях виходив з того, що час для всіх предметів і явищ є єдиним, і довжини речей не змінюються, в яку б систему їх не поміщали. Він же першим ввів у науковий обіг поняття абсолютного простору і абсолютного часу.

Теорія відносності, напевно, не могла б з`явитися, якби не дослідження властивостей електромагнітного поля, серед яких особливе місце займають роботи Д. Максвелла і Х. Лоренца. Саме тут була вперше виявлена середу, просторово-часові характеристики якої відрізнялися від тих, які складали основу класичної механіки Ньютона. Зокрема, саме Лоренц вивів гіпотезу про стиснення тел щодо ефіру, тобто того простору, який складає основу електромагнітного поля.

Ейнштейн виступив різко проти яких би то не було уявлень про міфічний ефірі. На його думку, ніякого абсолютного руху не існує, а всі системи відліку рівноправні між собою. З такого положення випливало, що, з одного боку, фізичні закони не залежать від того, у якій з двох взаємопов`язаних між собою систем ці зміни відбуваються, а з іншого, - що єдиною постійною величиною є швидкість, з якою переміщається у вакуумі промінь світла. Ці висновки дозволили не тільки показати обмеженість законів Ньютона, але й вирішити всі основні проблеми, які поставив у своїх роботах про електромагнетизм Х. Лоренц.

Надалі теорія відносності отримала свій розвиток не тільки в плані взаємодії просторово-часових характеристик, але і як найважливіший елемент вивчення таких властивостей матерії, як маса і енергія.

Основні постулати А. Ейнштейна зробили серйозний вплив не тільки на фізику і інші природничі науки, але й на багато інших областей знань. Так, у першій половині ХХ століття надзвичайну популярність придбала теорія лінгвістичної відносності, пов`язана з іменами Е. Сепіра і Б. Уорфа. Відповідно до цієї концепції, на сприйняття світу людиною величезний вплив справляє та мовне середовище, в якій він мешкає.