Хто такі цигани? Походження «загадкових єгиптян»

У XIV-XV ст. в Європі з`явився кочовий народ, відомий як цигани, походження, побут і мову яких протягом довгого часу залишалися загадкою. Їхні предки не залишили після себе писемної історії, тому з приводу походження народу виникали найрізноманітніші теорії. Він немов приречений на вічні поневіряння і має свою особливу цивілізацію.

Цигани розкидані по всьому світу. Їх можна зустріти на будь-якому континенті, але ніде вони не змішуються з іншими народами. Навіть чисельність циган не завжди вдавалося встановити в певних країнах. Походження циган нерідко намагалися пояснити абсурдними теоріями, переглядаючи їх родовід від древніх єгиптян, німецьких євреїв, згадуючи навіть жителів легендарної Атлантиди.

Поява маси інших теорій породжувалося від неопрацьованості складних питань етнографії та історії найбільшої в Європі групи національної меншини, якої були цигани. Походження народу зводили до трьома основними версіями. Теорію азіатських коренів підтримував Анрі де спондей, який пов`язував циган із середньовічною сектою аттінган. Багато вчених пов`язували цей народ з переднеазиатским плем`ям сіггіни, згадуваним у античних авторів Страбона, Геродота та інших. Теорія єгипетського походження була однією з найбільш ранніх, вона виникла ще в XV столітті. Причому прибули в Європу перші цигани самі поширювали ці легенди. Дана версія підтримувалася англійськими вченими, які стверджували, що цигани по шляху в Європу побували в країні пірамід, де і придбали свої безмежні знання і вміння в області спритності рук, ворожіння і астрології.

Теорія індійського походження виникла в XVIII столітті. Основою для даної версії послужило схожість мови Індії з мовою, якою говорять цигани. Походження народу по даній версії в даний час практично загальноприйнято. Складним залишається питання про локалізацію в Індії предків циган і точного часу їх виходу з країни.

Неоднозначність джерела виникнення даного народу завжди перепліталася з визначенням самого поняття «цигани», походження даної назви розглядалося часто не як етнічна, а як соціальне явище. У різних джерелах назва «цигани» застосовується до соціальних груп населення, провідним бродячий спосіб життя, для яких характерні подібні риси матеріальної культури і специфічні методи добування засобів до існування, такі як ворожіння, дрібні ремесла, пісні і танці, жебрацтво та інші.

Дійсно, цигани, мозаїчно розселені по всьому світу, неоднорідні за своїм складом, і не завжди легко зрозуміти, наскільки між ними великі відмінності. Вони діляться на ряд етнічних груп, які відрізняє рід занять, діалекти та інші локальні етнокультурні характеристики. Їх традиційне кочовище не можна розглядати як своєрідне романтичне потяг до зміни місць або хаотичні безцільні поневіряння. В основі способу життя народу лежали економічні причини. Необхідно було постійно шукати ринки збуту продукції табірним ремісникам, нову публіку для своїх виступів.

Етнокультурні контакти певної групи циган з навколишнім населенням приводили до цілого ряду запозичень. Цікавий той факт, що цигани не поспішали йти з обжитих територій, навіть потрапивши в досить несприятливі умови. Відомо, що в багатьох країнах вони піддавалися жорстоким гонінням. І тим не менше навіть в самому епіцентрі організованого насильства з`являлися цілі етнічні групи, зуміли вижити. Це калі в Іспанії, сінті в Німеччині, Тревелерс в Англії.

У той час як на католицькому Заході поява циган спричинило прийняття законів про їх вигнанні, у Візантії не було прийнято жодного подібного закону. Тут дуже цінувалися ремісники, майстри по обробці металів, люди, які відають окультними науками, дресирувальники тварин.

У Росії поява нових етнічних груп циган було пов`язано з розширенням території. У 1783 році згідно з указом Катерини II цигани Росії були зараховані до селянського стану, з них пропонувалося стягувати відповідні податки й податки. За бажанням їм також дозволялося приписувати себе і до інших станів, крім дворянського. Так, до кінця XIX століття серед купецького і міщанського станів було чимало російських циган.

У XIX столітті в Росії спостерігався неухильний процес інтеграції циган, їх осідання на постійних місцях, що пояснювалося поліпшенням фінансового благополуччя їхніх родин. Природний артистизм, увібрав у себе чимало з культур різних країн, привернув непідробне увагу до даного народу. Російські романси, виконувані циганами, набували іншого забарвлення. З`явився жанр циганського романсу, заснований російськими композиторами і поетами, захопленими цією культурою. Стала з`являтися прошарок професійних артистів.