Вільні хлібороби - особливий стан на Русі

Росії в дев`ятнадцятому столітті належало вирішити два важливих ключових питання. Вони стояли на порядку денному вже з початку століття і стосувалися кріпосного права і самодержавства.

Рішення російського царя

Олександр Перший зробив цілий ряд спроб, щоб хоч якось вирішити став актуальним селянське питання. Це, звичайно ж, стосувалося насамперед указів 1801 і 1803 років. Перший давав можливість російським селянам нарівні з іншими станами купувати у власність землю, тим самим руйнуючи сформовану монополію дворянства на володіння цією нерухомістю. Другий, який увійшов в історію як «Указ про вільних хліборобів», був покликаний визначати порядок розкріпачення або відпустки селян разом із землею. Останні при цьому зобов`язані були виплачувати поміщикам викуп у розстрочку, тим самим отримуючи у власність ще й земельний наділ.

Справедливості заради потрібно відзначити, що цим указом змогли скористатися тільки лічені одиниці. При цьому на саму діючу систему кріпацтва цей захід ніяк не вплинула.

За роки правління Олександра Першого було запропоновано безліч варіантів для вирішення цього досить складного, але назрілого питання. Проекти по звільненню селян пропонувалися Мордвіновим і Аракчєєвим, Гур`єв і Канкрін.

Селянське питання

Незважаючи на те що з 1801 міщанам, купцям і державним селянам було було дозволено купувати або продавати незаселені землі, що склалася обстановка в Росії була досить вибухонебезпечною. З кожним роком вона загострювалася. А кріпацтво при цьому ставало все менш ефективним. До того ж подібний стан селян викликало ремствування не тільки у них самих. Були незадоволені й представники інших класів. Однак скасовувати кріпосне право царський уряд, проте, не вирішувалося: дворянство, будучи станом привілейованим, який вважається головною опорою імператора, категорично не погоджується з такими кардинальними змінами. Тому царю довелося піти на компроміс, лавіруючи між бажанням еліти і потребами економіки.

Рік 1803: «Указ про вільних хліборобів»

Він мав для Росії дуже важливе ідеологічне значення. Адже в ньому вперше за всю історію була затверджена можливість звільняти селян разом із землею в помсту за викуп. Саме це положення і стало основною складовою подальшої реформи 1861 року. Ухвалений двадцятого лютого 1803 «Указ про вільних хліборобів» передбачав для селян можливість звільнятися як поодинці, так і цілими селищами, причому з обов`язковим земельним наділом. За свою волю вони повинні були виплачувати викуп або виконувати повинності. Якщо зобов`язання селянами не виконувалися, то їх повертали до поміщика. Стан, що отримало волю таким чином, було названо вільним. Однак в історію вони увійшли як вільні хлібороби. З 1848 року їхня почали називати державними селянами. І саме вони стали основною рушійною силою при освоєнні просторів і ресурсів Сибіру.

Втілення в життя указу

До середини дев`ятнадцятого століття на підставі цього закону було звільнено майже сто п`ятдесят тисяч селян-чоловіків. При цьому історики вважають, що результати «Указу про вільних хліборобів», що діяв у Росії протягом більш ніж півстоліття, були дуже невеликі.

Перейшли в особливий стан, «вільні хлібороби» тепер отримали і могли розпоряджатися власною землею. Вони могли нести повинності виключно на користь російської держави. Однак, за статистикою, за весь час царювання Олександра в їх розряд перейшло менше половини відсотка від загального числа кріпаків.

Наприклад, з 1804 по 1805 рік у Остзейском краї селянам-дворохозяева хоч і надали особисту свободу, проте за надані в їх розпорядження наділи поміщицьких земель вони повинні були як і раніше нести повинності: і панщину, і оброк. Більш того, вільні хлібороби не звільняє від рекрутчини.

Передумови

Крім вищевикладених причин, ще однією для видання «Указу про вільних хліборобів» стало цілком конкретну подію. Граф Сергій Румянцев, відомий своїми радикальними поглядами, висловив бажання звільнити деяку частину своїх кріпаків разом із землею. При цьому він висунув умову: селяни повинні були заплатити за власні ділянки. Саме з таким проханням граф Румянцев звернувся до імператора, щоб той дозволив йому узаконити угоду.

Даний випадок і став передумовою для того, щоб Олександр видав горезвісний указ, після якого в Росії і з`явилися вільні хлібороби.

Пункти указу

У закон були внесені десять пунктів, згідно з якими:

1. Поміщик міг відпускати на волю своїх селян разом із землею. При цьому він повинен був особисто домовлятися зі своїм кріпаком про умови викупу та його передбачуваних зобов`язаннях.
2. Зобов`язання, навколо яких домовляються сторони, передавалися у спадок.
3. Якщо селянин не виконував їх, то йому з родиною і землею доводилося повертатися в залежність до поміщика.
4. Звільнених кріпаків потрібно було називати вільними.
5. Вільні хлібороби мали право переходити і в інший стан: ставати ремісниками або торговцями і т. П.
6. Як відпущені, так і державні селяни були зобов`язані платити державі податок. При цьому вони повинні були виконувати рекрутську повинність.
7. Судити хлібороба належало в тій же установі, що і державного селянина.
8. Відпущені кріпаки, які виконали свої обов`язки перед поміщиками, могли вільно розпоряджатися своїм земельним наділом. Вони могли також переходити жити в інші губернії, заздалегідь повідомивши про це Казенну палату.
9. Вільні хлібороби отримували права державних.
10. Якщо земля селянина або ж він сам були закладені, то за бажанням колишнього господаря він сам переймав цей борг з дозволу кредитора.

Треба сказати, що поміщик міг не скористатися отриманим правом, тому указ мав виключно рекомендаційний характер, а не обов`язковий.