Приєднання України до Росії (1654). Возз'єднання України з Росією: причини

Приєднання України до Росії (1654) відбувалося на тлі складних суспільно-політичних подій, пов`язаних з бажанням українців стати більш самостійними і не залежати повністю від Польщі. З 1648 протистояння перейшло у збройну фазу, але скільки б перемог ні здобували козаки під проводом Богдана Хмельницького над польськими військами, їм не вдавалося звернути перемоги на полі брані в відчутні політичні дивіденди. Стало ясно, що без допомоги потужного союзника вийти з-під опіки Речі Посполитої не вдасться, в результаті відбулося возз`єднання України з Росією. Коротко опишемо причини історичної події.

Рівноправність і автономія

За шість років війни в численних кривавих битвах український народ величезним напруженням своїх сил багато разів громив польські війська. Але, завдаючи відчутних ударів Речі Посполитої, Хмельницький в перший час ще не збирався відривати України від Польської держави. Він стояв на позиції козацької автономії, тобто прагнув, щоб козацтво зі шляхтою володіли рівними правами, а українські землі стали рівноправні у межах Речі Посполитої нарівні з Польщею та Литвою. Тоді ще не йшлося про возз`єднання України з Росією. 1654 змінив ситуацію.

А може, незалежність?

Тим часом в ідею рівноправності в рамках автономії вірили всі. Уже в перші роки війни в Україні, та й у Польщі, поширювалися чутки, що:

1. Хмельницький хоче відновити якесь «давньоруське» або створити нове князівство.
2. Він титулує себе «князем Русі».
3. Козаки хочуть заснувати незалежну державу.

Але тоді для незалежності України ще не склалися необхідні передумови. Головні учасники війни - а це неграмотне козацтво і таке ж неграмотне селянство - не могли створити своєї власної державної ідеології, керівний шар - козацькі старшини і шляхта - не мали належного політичної ваги, щоб втілити сепаратистські плани. Більше того, навіть гетьман Хмельницький не мав тоді ще всенародного довіри. Лише в ході війни, в процесі формування Української козацької держави все більше поширювалася і затверджувалася ідея незалежності.

Союз з Туреччиною

Чим довше йшли бойові дії, тим більше Хмельницький, старшини і народні маси переконувалися, що виключно своїми силами без чужої допомоги Україна не зможе звільнитися від влади шляхетської Польщі. Могутніх сусідів, готових протистояти Речі Посполитої, було всього двоє: Російська держава на сході і Османська імперія на півдні. У Хмельницького вибір був невеликий: або входження України до складу Росії, або визнання васальної залежності від Туреччини.

Спочатку претендентом на роль покровителя України став турецький султан, який мав достатньо сил, щоб протистояти зазіханням Польщі в Україні. Між Хмельницьким і урядом султана велися відповідні переговори. У 1651 Оттоманська Порта заявила, що приймає Військо Запорізьке як васалів. На ділі реальна допомога турецького султана обмежувалася лише тим, що в боях брали участь кримські татари, сторіччя ворогували із запорожцями. Вони залишалися дуже ненадійними союзниками і своїм зрадницьким поведінкою, грабежами і відведенням населення в неволю приносили більше лиха, ніж користі українцям.

Звернення за допомогою до Росії

Союз з Османською імперією фактично так і не відбувся. Справа була навіть не в слабкій військово-фінансової допомоги султана, а в ментальну несумісність. Відмінності між православними і мусульманами, яких народ називав «бусурмани», виявилися нездоланними. У даній ситуації погляд Богдана Хмельницького та населення України звернувся до одновірців - росіянам.

8 червня 1648, за шість років до того, як відбулося приєднання України до Росії (1654), Богдан Хмельницький написав перший лист про допомогу російському самодержцю Олексію Михайловичу. Спочатку Росія не поспішала вплутуватися в повномасштабну війну з сильним Польсько-Литовським королівством. Але лідер українців всі шість років переконував царя надати допомогу, домагаючись включення Російської держави у війну зі шляхетською Польщею. Хмельницький перед московськими послами підкреслював важливість спільного захисту єдиної для братніх народів православної віри, своїми перемогами розвінчував перебільшені уявлення про силу Речі Посполитої, зазначав великі переваги, які матиме возз`єднання України з Росією. 1654 показав далекоглядність і правоту Хмельницького.

Вичікувальна позиція Росії

У Москві розуміли важливість союзу з Україною:

1. Стратегічний союз, насамперед, відкривав шлях на південь аж до Чорного моря і на захід.
2. Він послаблював Польщу.
3. Руйнував можливий союз Запорізької Січі з Туреччиною.
4. Посилював держава вступом під російські прапори трьохсоттисячного козацького війська.

Втім, тривалий час через складні внутрішніх і зовнішніх обставин, а також у розрахунку на ослаблення обох воюючих сторін - Польщі та України - царський уряд займало вичікувальну позицію. Допомога обмежувалася відправкою в Україну хліба і солі, дозволом українцям переселятися на окраїнні землі, обміном посольствами.

Курс на зближення

Зв`язки між Богданом Хмельницьким і російським урядом пожвавилися в 1652-1653 роках, в останні роки визвольної війни. Майже безперервно йшли посольства з України до Москви і з Москви в Україну. У січні 1652 Хмельницький направив до російської столиці свого посланця Івана Іскру. Іскра в посольському наказі заявив, що гетьман і все військо запорізьке бажають, щоб «царська величність прийняв їх на свою сторону».

У грудні 1652-го та січні 1653 в Москві проводив переговори Самойло Зарудний з товаришами. Зарудний говорив, щоб цар «велів їх приняти під свою государеву Високу руку». 6 січня 1653 Хмельницький скликав у Чигирині раду старшин, яка вирішила з Польща не миритися, а продовжувати боротися, поки не здійсниться входження України до складу Росії.

У квітні-травні 1653 переговори в Москві вели посли Кіндрат Бурляй і Силуан Мужиловський. Царський уряд також відправляло послів до Богдана Хмельницького, зокрема в кінці травня 1653-го виїхали в Чигирин А. Матвєєв та І. Фомін.

1654: Україна-Росія - разом на століття

Ускладнення становища в Україні змусило царський уряд прискорити ухвалення рішення. 22 червня 1653 в Україну з Москви вирушив стольник Федір Ладиженський з грамотою від царя Олексія Михайловича, в якій давалося згоду на перехід земель України під «високу царську руку».

1 жовтня 1653 в Москві зібрався Земський собор, покликаний остаточно вирішити питання про відносини Росії і України і оголосити війну Речі Посполитої. В Грановитій палаті Кремля вирішили «Військо Запорізьке і гетьмана Богдана Хмельницького з землями і їх містами прийняти під руку государеву». Так творилася історія. Возз`єднання України з Росією було схвалено не тільки царем, але і всіма верствами населення (крім кріпаків, які не мали права голосу), представники яких зібралися на соборі. Одночасно Земський собор вирішив почати з Польщею війну.

Однак це не остаточне приєднання України до Росії. 1654 зажадав ще кількох зустрічей, перш ніж були вироблені остаточні умови входження. Важливим було визнання Росією України як вільної, незалежної країни. Про це в рішенні Земського собору говорилося так: «Щоб їх не відпустити в підданство Турецькому султану або кримському хану, тому що вони стали присягою королівською вільні люди».

Підписання договору

31 січня 1653 російське посольство прибуває до ставку Хмельницького - місто Переяслав - з грамотою про рішення Земського собору і «найвищого повеління». Посольство, очолюване В. Бутурліним, було урочисто зустрінута старшинами і простим людом.

6 січня 1654 в Переяслав прибув Богдан Хмельницький і наступного дня зустрівся з послами, щоб обговорити умови союзу. 8 січня, після таємних переговорів зі старшинами з приводу умов приєднання, Богдан Хмельницький вийшов до людей і підтвердив приєднання України до Росії. 1654 став поворотним у долі двох народів.

Українські посольства ще кілька разів навідувалися до Москви для обговорень деталей добровільного входження Лівобережної України під протекторат Російської імперії.

Історія України в датах: возз`єднання з Росією

• 1591-1593 рр. - Повстання реєстрових козаків проти польської шляхти і перше звернення гетьмана Криштофа Косинського за допомогою до російського царя.
• 1622, 1624 рр. - Звернення єпископа Ісая Копинського, а потім митрополита Іова Борецького до царя прийняти православних Малої Русі в російське підданство.
• 1648 - Богдан Хмельницький піднімає всеукраїнське повстання проти шляхти і 8 червня пише перший лист цареві Олексію Михайловичу про допомогу і союзі. Перші перемоги козацького війська і підписання Зборівського мирного договору, який надавав автономію Війську Запорозькому.
• 1651 - відновлення бойових дій, важке ураження козаків під Берестечком.
• 1653 - нове звернення Богдана Хмельницького до росіян з проханням допомогти козацтву і прохання про прийняття Лівобережної України в підданство. 1 жовтня зібрався Земський собор.
• 1654 - 8 січня зібралася Переяславська рада, всенародно постановив об`єднатися з Росією. 27 березня Земський собор і цар задовольнили більшість прохань, висунутих старшинами і гетьманом, які передбачали широку автономію. Цей документ остаточно закріпив возз`єднання Лівобережної України з Росією.