Правильність мови - запорука успіху

Культура мови є порівняно молодою галуззю науки про мову. В якості самостійного розділу даного вчення вона оформилася завдяки впливу радикальних соціальних змін, які відбулися в нашій країні за останні роки. Зокрема, посилена увага до підвищення рівня культури мови обумовлено долученням народних мас до загально-жавної діяльності.

Як людина використовує свою промову в комунікативних цілях? Яка вона у нього - правильна чи непра-вільная? Коли людина фактично не допускає помилок в освіті і вживанні форм слів, в про-зношених, у побудові речень, у цьому випадку має місце бути правильність мови. Але цього недостатньо. Мова цілком може бути правильною, але все ж поганий. Говорячи іншими словами, вона може не відповідати умовам і цілям спілкування. Саме поняття хорошою, грамотної мови включає в себе три основні ознаки: точність, багатство і виразність.

Точність мови - це підбір таких слів і пропозицій, які найкращим чином здатні висловити зміст того чи іншого висловлювання, розкрити його тему, головну думку. Багата мова - це коли людина має вкрай багатим словниковим запасом і вміло і грамотно його використовує. Виразність зазвичай створюється при по-мощі підбору мовних засобів, які максимально відповідають завданням та умовам спілкування.

Правильність мови - це не що інше як дотримання діючих норм російської літературної мови. Якщо людина наділена правильною, хоро-ший і грамотною мовою, він здатний досягти найвищого рівня мовної культури. Тобто, він не тільки не дозволяє собі допускати помилки, але і вміє найкращим чином вибудовувати свої висловлювання з огляду на мету спілкування, а також підбирати найбільш доречні в кожному окремому випадку слова і їх поєднання з урахуванням обставин.

Правильна мова - це один з найважливіших показників культурного рівня людини в загальному. Адже для того, щоб усний виступ перед публікою було успішним, воно має бути зрозумілим і виразним, а це все досягається ясним і чітким вимовою, правильними наголосами в словах, а також інтонацією. Коли правильність мови відсутня, помилки у вимові сильно відволікають слухача від змісту виступу, отже, спілкування утруднюється, а ступінь впливу слабшає.

Крім того, мова часто псується, коли її «забруднюють» словами-паразитами або діалектизмами. Що це за забруднювачі? Слова-паразити не несуть в собі ніякого смислового навантаження, тобто, якщо їх повністю прибрати з пропозиції, воно анітрохи не змінить свого сенсу, зате правильність мови помітно зросте. Та й на слух мова, позбавлена таких слів, звучить куди приємніше. Що б ви подумали про людину, якби він свій вірш написав так: «Над сивий типу рівниною моря вітер як би хмари збирає, і взагалі, між хмарами і морем гордо майорить млинець буревісник»? Напевно такого поета навряд чи включили б до шкільної програми.

Що ж стосується діалектизмів, ці мовні особливості, характерні для окремих територій країни, також частенько вкрапляются в літературну мову. Це є відступом від норми. Діалектизми розрізняють таким чином: фонетичні (наприклад, «яканье» - «пятух», «сястра» і т.д., або в закінченні буква «х» замість «г» - «Снех», «Врахуй», «друх») - граматичні («сидять», «біжать», «йди до дому» і т.п.) - словотвірні («особливо» замість «особливо», «черниця» замість «чорниця» і т.д.) - лексичні (слова -сіноніми, які відповідають літературним: «дюже» - «дуже», «когут» - «півень» - синоніми, які мають інше значення: «погода» - «негода», «худий» - «поганий» та ін.).

Звичайно, вживання таких слів можливо, якщо необхідно надати своєму оповіданню більше колориту, але постійне їх використання, безсумнівно, псує правильність мови і здатне створити про вас враження людини, недостатньо володіє нормами літературної мови.