Радянські мотоцикли. Мотоцикли СРСР (фото)

Історія вітчизняного мотоціклостроенія є невід`ємною і яскравою частиною світового виробництва байків. Іжевський, Київський, Мінський і Ковровский заводи можуть похвалитися як знаменитими перемогами, так і гіркими поразками. У кінцевому рахунку все виробництво радянських «залізних коней» закінчилося повним забуттям.

Найперші байки (двох- і триколісні) завезли в Росію в кінці 19 століття. Ясна річ, що це були моделі іноземного виробника. Вітчизняні байки з`явилися з початком 1-ї Світової війни. Розташований в Москві завод «Дукс» спільно з цехами велосипедного заводу Риги випустив перші легкі мотоцикли СРСР. Більшість деталей купувалося у швейцарської фірми «Моторёв». За 5 років «Дукс» виготовив всього 500 мотоциклів. Масове виробництво так і не почалося. Цьому перешкодила війна, а також почалася революція.

Незабаром радянські мотоцикли отримали другий шанс на життя. Це трапилося в середині 1920-х років після закінчення війни і масових потрясінь. Московські інженери на чолі з П. Львовим спробували відродити вітчизняний мотопром. Модель під назвою «Союз» вийшла чудовою, але в масове виробництво так і не пішла.

Період серійної зборки

У 1928 році Іжевським заводом було створено конструкторське бюро, всі сили якого були спрямовані на мотобудування. Керівником бюро став інженер Можаров. Він з колегами спроектував і випробував 5 мотоциклів «ІЖ». На кожному з них стояв чотиритактний двоциліндровий двигун з робочим об`ємом в 1200 кубічних сантиметрів. Після такого вдалого проекту підприємство було реорганізовано в Іжевський мотоциклетний завод. Він швидко став лідером галузі.

Радянські мотоцикли, фото яких можна побачити в статті, створювалися немасова. Проте для того часу це було справжнім прогресом в області виробництва байків. Особливо створення мотоцикла «Л-300».

Модель «Л-300»

Спочатку його сконструювали фахівці Іжевського заводу, але масове виробництво було налагоджено на Ленінградському заводі «Червоний жовтень». Байк «Л-300» випускався з 1931 по 1938 рік і вважався найбільш доступною для громадян моделлю. Звичайно, він був далекий від досконалості, але це не завадило йому скласти гідну конкуренцію імпортним мотоциклам в різних кросах. Гонщики на «Л-300» перемагали досить часто.

На мотоциклі стояв двотактний одноциліндровий двигун об`ємом 300 кубічних сантиметрів. Але за рахунок всього 6 кінських сил розганятися вдавалося тільки до 75 кілометрів на годину. Роликові ланцюги, що здійснюють моторну передачу, були поганої якості і постійно розтягувалися або навіть рвалися. Передачі переключалися вручну. Витрата бензину доходив майже до 5 літрів.

Незабаром виробництво перенесли назад у Іжевськ, де модель «Л-300» стала виходити під новою назвою «ІЖ-7».

Радянські мотоцикли після Другої світової

Після перемоги наших військ виробництво байків перейшло на новий щабель розвитку. Саме тоді й почався масовий випуск цих «залізних коней». Крім цього активно проводилися запчастини на радянські мотоцикли. Випуском займалися ті ж заводи, які робили це до війни. Керівництво нашої країни вирішив перейняти досвід вермахту, що використовує байки у військових частинах. Ефективність даного рішення була доведена досвідом військових дій.

Під час окупації в Німеччині було захоплено відразу кілька великих мотозавод. Серед них був «DKW», що знаходиться в Цшопау. Він дійсно вважався одним з найбільших у світі. Всю технічну документацію та обладнання відправили в СРСР на абсолютно законних підставах. Це було репараціями для переможця від сверженного Третього рейху.

Масове виробництво радянських мотоциклів було налагоджено не випадково. Таким чином влада прилаштувала до роботи фахівців різних оборонних підприємств, що підлягають розформуванню після закінчення війни.

Центрами післявоєнного створення вітчизняних байків стали збройові заводи «Іжмаш» і Ковровский завод. Перші зробили копію німецького мотоцикла «DKW NZ 350» і назвали його «ІЖ-350». Килимів же налагодив серійний випуск копії німецького «DKW RT 125».

Кілька десятиліть після закінчення війни вважаються «золотою епохою» вітчизняного мотопрому. У 50-і роки 20 століття заводи активно штампували моторолери і мопеди. За темпами модернізації вітчизняні виробники набагато перевершили своїх іноземних суперників.

Останні десятиліття мотопрому

Період з 1970 по 1990 рік був як найуспішнішим, так і найтрагічнішим часом в історії вітчизняного мотопрому. У той час придумали саму надійну радянську модель «ІЖ Планета-4», перший мотоцикл з водяним охолодженням «ІЖ Юпітер-5», кращий байк для тюнінга «Дніпро МТ-11» та багато інших. Також багато могли наживо споглядати стиль чопер («ІЖ Юнкер»).

Радянські мотоцикли стали робити саме для людей. При цьому враховувалися не тільки функціональні характеристики, але й побажання громадян щодо зовнішнього вигляду моделі. Ну і найяскравішою подією в світі вітчизняного мотопрому стала поява такого байка як ...

Легендарна «Ява»

Звичайно, дану марку не можна на 100% зарахувати до категорії «радянські мотоцикли». Їх виробляли в Чехословаччині. Але основним покупцем був Радянський Союз. Найвідомішою була модель «Ява 350 638», яку оспівав соліст групи «Сектор Газа». До речі, другим за популярністю був радянський мотоцикл «Мінськ».

На байках марки «Ява» каталися всі радянські рокери 80-90-х років. На моделі «Ява 350 638» стояв двоциліндровий двигун об`ємом 343 кубічних сантиметра і потужністю в 26 кінських сил. Це дозволяло розігнати байк до 120 кілометрів на годину. Враховуючи даний факт, а також низький вік власників, нескладно здогадатися про високу кількість нещасних випадків. Люди називали власників «Яви» смертниками і дуже скептично ставилися до байкам цієї марки.

Висновок

Мотоцикли СРСР перестали випускати з розвалом Радянського Союзу та порушенням господарських зв`язків. Певну роль у цьому відіграла гіперінфляція і повсюдне зубожіння населення. Але, незважаючи на це, люди, що жили в той період, з теплотою згадують вітчизняні байки. А деякі патріоти досі ганяють по російських дорогах на відновлених радянських мотоциклах.