Парадокс заощаджень

Парадокс, визначення якого нам добре знайоме, означає вислів, який позбавлене логічного сенсу і розходиться із загальноприйнятими уявленнями. До цієї категорії можна також віднести і твердження про те, що зростання заощаджень доходів фізичних осіб може стати причиною падіння фактичного обсягу інвестицій і капіталу в економічній сфері.

Класична економічна теорія будувалася на іншому визначенні. Вона висловлювала думку про те, що заощадження, що представляють собою капітал, який у разі потреби може стати джерелом вкладень, служить стимулом зростання національного доходу. Тобто являє собою резервний інвестиційний фонд.

На противагу цьому англійський економічний діяч Джордж М. Кейнс виніс визначення, що бажання створити матеріальні запаси перевищує прагнення до їх вкладенню в країнах, що мають високорозвинену ринкову структуру. Парадокс заощаджень полягає в наступному:

- при зростанні капіталу знижується його ефективність, це обумовлено зменшенням кількості високоприбуткових можливостей для його інвестірованія-

- зростання життєвого рівня населення призводить до збільшення обсягів його заощаджень.

Однак не використовуваний капітал призводить до зниження витрат на споживчі потреби. Це обумовлює скорочення ВВП і сукупного попиту. В результаті цих процесів загальний рівень доходу зменшується на величину, яка перевищує кількість невикористаного капіталу.

Отже, парадокс ощадливості являє собою скорочення достатку населення при одночасному збільшенні його накопичень. Інвестиції автономного типу сприяють зростанню національного доходу, а також похідних вкладень. Це відбувається завдяки дії ефекту мультиплікатора.

Зростання будь-якого елементу автономних витрат сприяє збільшенню суспільного доходу. При цьому величина, яка покращує національний добробут, перевищує суму початкового рівня витрат. На противагу цьому зменшення доходу гальмує зростання інвестування, що тягне за собою застійні явища в економічній сфері.

При наявності в країні проблеми неповної зайнятості, парадокс ощадливості призводить до зниження споживчого рівня. Цей процес впливає на величину сукупного попиту. Виробники товарів не здатні реалізувати свій продукт і отримати прибуток. Їх підприємства втрачають свою привабливість як об`єкта інвестування. Це призводить до зниження обсягів виробництва, ще більшого зростання безробіття та падіння рівня сукупного доходу.

Нація стає набагато біднішими. Даний принцип отримав підтвердження в ті часи, коли спостерігалася Велика економічна депресія 1929-1933 років. Парадокс заощаджень при наявності ситуації з повною зайнятістю сприяє запобіганню фінансової сфери від «перегріву». Це обумовлено зниженням рівня цін внаслідок зменшення сукупного попиту, який служить одним з основних показників економіки.

Саме споживання відволікає на себе більше шістдесяти відсотків усіх витрат населення. Навіть дуже незначні зміни попиту можуть зробити істотний вплив на баланс рівнів національного доходу і зайнятості населення. Створення точної моделі споживання допомогло б в достатній мірі забезпечити стійкий підйом величини ВВП. З її допомогою досить просто було б передбачити зміни попиту при зростанні або падінні кількості інвестицій і державних замовлень.

В даний час створено безліч моделей споживання. Вчені намагаються обчислити певний усереднений алгоритм, який найбільш повно опише сукупний попит. Створення точної моделі дозволить з найбільшою ефективністю управляти економічними процесами в суспільстві.