Ця мстива російська ракета «Сатана»

З того самого моменту, як у головних геополітичних гравців - СРСР і США - з`явилися безпілотні засоби доставки ядерних боєприпасів, почалася особлива фаза гонки озброєнь. Кожна з країн прагнула до володіння такими технічними засобами, які дозволяли б завдати безкарний удар.

У цього змагання була й зворотна сторона: якщо ядерний конфлікт все ж почнеться, противник, незалежно від успішності його дій, повинен бути покараний. А це означає, що навіть у разі знищення всіх структур управління військами, загибелі генштабу і уряду, з підземних шахт зможуть злетіти смертоносні носії, пройти крізь усі рубежі протиракетної оборони, і обрушити шквал відплати на голову агресора.

Саме таке завдання в змозі виконати ракета «Сатана», створена в СРСР і стоїть з 1975 року донині на бойовому чергуванні.

Взагалі-то, правильно вона називається інакше - Р-36М, і в її комплекс входять, крім самої ракети, багато пристроїв, включаючи захисний контейнер і різноманітні засоби захисту, що дозволяють зберігати боєздатність навіть у разі неодноразового ядерного удару по району дислокації пусковий системи. Є ще класифікація, прийнята в НАТО, згідно з якою всі радянські стратегічні засоби доставки позначаються літерами СС і двозначним номером. Згідно з нею ракета «Сатана» носить код СС-18.

Таке ім`я заслужити непросто. Уособлення вселенського зла вселяє безмежний жах. На питання «чому американці так назвали комплекс Р-36М?» Можна знайти відповідь, якщо ознайомитися з характеристиками зазначеної зброї. При цьому більшої уваги заслуговують не смертоносні заряди в головній частині ракети (цим нікого не здивуєш), а ті якості, які роблять її практично невразливою, як на землі (вірніше, під нею), так і на всіх етапах польоту.

Якщо на планеті панує мир, а Росії ніхто не загрожує ядерним ударом, міжконтинентальна ракета «Сатана» (наше назва - «Воєвода») може знаходитися в спеціальному сховищі або стояти на бойовому чергуванні. В останньому випадку вона повинна бути заправлена паливом, що теоретично знижує тривалість її служби. Для того щоб термін дії був максимально довгим, пальне, застосоване в ступенях, ампулізіровано. Активація вмісту баків відбувається тільки після команди на запуск двигуна.

Стратегічна ракета «Сатана» відноситься до класу важких, її маса перевищує двісті тонн. Відповідно, вага, яку вона може доставити до мети, теж чималий - 7,3 т. Сучасні ядерні боєприпаси відносно легкі, і навіть вісім зарядів (а така можливість передбачена конструкцією) легко підніме менш потужний носій.

Ракета «Сатана» зроблена великий тому, що в її бойовому відділенні, крім головного вантажу, знаходяться відволікаючі мети, призначені для введення в оману сил ПРО ймовірного противника. Сумарний вплив елементів оснащення здатне інформаційно перенаситити обчислювальні потужності будь ПРО, не тільки сучасної, але і перспективною.

Для збереження боєздатності зброї дуже важлива стійкість його системи управління до електромагнітних імпульсів. Ракета «Сатана» збереже бойовий курс незалежно від інтенсивності створених перешкод, і створить свої.

На переговорах по СНВ-2 американська делегація наполегливо пропонувала виключити Р-36М з російського арсеналу, що наводить на думку про те, що цей комплекс доставляє їм занепокоєння. Тим не менш, у даний час на бойовому чергуванні залишаються понад півтори сотні пускових установок шахтного типу з 308 радянських. Поки ракета «Сатана» не застаріла (а станеться це, як видно, нескоро), росіяни можуть бути впевнені в тому, що будь агресор остережеться нападати. Втім, є підстави сподіватися, що наступне покоління стратегічних озброєнь зможе гарантувати надійний захист, так потрібну в сучасному складному світі.