Що таке епос. Основні жанри епосу

Перш ніж розбирати жанри епосу, слід з`ясувати, що ховається за цим терміном. У літературознавстві цим словом найчастіше можуть називатися дещо різні явища.

Існує така категорія, як літературний рід. Всього їх існує три, і кожен включає ряд творів, схожих за типом своєї мовної організації. Інша важлива деталь - кожен рід відрізняється за своєю спрямованістю на суб`єкт, об`єкт або ж акт художнього висловлювання.

Основний елемент

Ключова одиниця, що визначає поділ літератури, - слово. Саме воно в першу чергу або зображує предмет, або відтворює спілкування персонажів, або виражає стан кожного мовця.

Так чи інакше, традиційно виділяють три літературних роду. Це драма, лірика, епос.

Рід літератури

Якщо драма зображує людську особистість у конфлікті з оточуючими людьми, а лірика спрямована на вираження почуттів і думок автора, то жанри епосу увазі об`єктивне зображення індивіда, що взаємодіє зі світом навколо нього.

Велика увага приділяється подіям, характерам, обставинам, громадської та природному середовищі. Саме з цієї причини жанри епосу в літературі відрізняються великою різноманітністю, ніж драми чи лірики. Можливість використання всіх глибин мови дозволяє автору приділяти особливу увагу опису і розповіді. Цьому можуть посприяти епітети, складні по конструкції пропозиції, всілякі метафори, фразеологізми і т.д. Це та багато іншого - образотворчі деталі.

Великі жанри епосу

З об`ємних до епосу відносяться наступні жанри: епопея, роман і твори, які підпадають під обидва цих визначення. Дане родове позначення протиставлено таким малим жанрам, як розповідь, повість і т.д.

Епопею можна позначити за допомогою двох визначень:

1. Широке розповідь, в центрі уваги якого знаходяться видатні історичні події.

2. Тривала і складна історія, що включає безліч подій і персонажів.

Прикладами жанру епопеї є твори російської літератури «Тихий Дон» М.А. Шолохова і «Війна і мир» Л.М. Толстого. Для обох книг характерний сюжет, який охоплює кілька драматичних років в історії країни. У першому випадку це Перша світова і громадянська війни, які знищили козацтво, до якого належали головні герої. Епопея Толстого розповідає про життя дворян на тлі протистояння з Наполеоном, кровопролитних битв і спалення Москви. Обидва письменники приділяють увагу безлічі характерів і доль, а не роблять одного персонажа протагоністом всього твору.

Роман, як правило, дещо менше епопеї за обсягом і ставить в основу не така велика кількість людей. В цілому даний термін можна розшифрувати як «прозовий розгорнуте розповідь про життя головного героя і розвитку його особистості». Завдяки своїй доступності й універсальності даний жанр, безумовно, є найпопулярнішим в літературі.

Досить розпливчасте поняття роману дозволяє зарахувати до нього самі різні твори, іноді кардинально відрізняються один від одного. Існує точка зору про виникнення даного явища ще в Античності («Сатирикон» Петронія, «Золотий орел» Апулея). Більш популярна теорія про появу роману в епоху розквіту лицарства. Це міг бути перероблений народний епос або більш дрібні байки («Роман про Ренара»).

Розвиток жанру продовжилося в Новий час. Воно досягло свого апогею в XIX столітті. Саме в цей час творили такі класики, як А. Дюма, В. Гюго, Ф. Достоєвський. Твори останнього можна також охарактеризувати як психологічний роман, так як Федір Михайлович досяг неймовірних висот в описі душевного стану, переживань і роздумів своїх героїв. До «психологічному» ряду можна також додати Стендаля.

Інші піджанри: філософський, історичний, виховний, фантастичний, любовний, авантюрний роман, утопія і т. Д.

Крім того, існує класифікація романів по країнах. Все це також жанри епосу. Менталітет, спосіб життя і особливості мови зробили російську, французький та американський романи абсолютно різними явищами.

Більш дрібні елементи

Відповідно до класифікації родів літератури, до епосу відносяться наступні жанри - повість і поема. Ці два явища відображають протилежний підхід до творчості серед авторів.

Повість займає проміжне положення між романом і малими формами. Таке твір може охоплювати невеликий проміжок часу, у ньому один головний герой. Цікаво, що ще в XIX столітті в нашій країні повістями називалися й оповідання, так як подібного терміна російську мову ще не знав. Іншими словами, так позначалося будь-який твір, яке поступалося романом за обсягом. В іноземному літературознавстві, наприклад, в англійській, поняття «повість» синонімічно висловом «короткий роман» (short novel). Інакше кажучи - новела. Класифікація цього літературного явища аналогічна тій, яка застосовується серед романів.

Якщо повість відноситься до прози, то в поезії паралельно їй існує поема, яка також вважається твором середнього обсягу. Віршована форма включає розповідь, характерне для решти епосу, однак має і власні легко впізнавані риси. Це нравоопісательних, помпезність, глибокі переживання персонажів.

Подібний епос, приклади якого можна знайти в самих різних культурах, виник давно. Певною точкою відліку можна назвати пісні лірико-епічного характеру, що збереглися, наприклад, у вигляді давньогрецьких гімнів і ном. Надалі такі літературні твори стали характерні для німецької та скандинавської ранньосередньовічних культур. До них також можна віднести і билини, тобто російський епос. З часом епічний характер розповіді став кістяком всього жанру. Поема та її похідні - основні жанри епосу.

У сучасній літературі поема поступилася домінуюче становище роману.

Малі форми

Розглянемо малі жанри епосу. Якщо автор описує реальні події і використовує фактичний матеріал, такий твір вважається нарисом. Залежно від характеру матеріалу він може бути художнім або публіцистичним.

Жанри епосу включають і портретний нарис. За допомогою подібного досвіду автор в першу чергу досліджує думки і особистість героя. Навколишній світ грає другорядну роль, а його опис підпорядковане основному завданню. Іноді портретом називають і біографічне опис, засноване на головних етапах життя об`єкта.

Якщо портрет - це художній досвід, то проблемний нарис вважається частиною публіцистики. Це своєрідний діалог, розмова з читачем на певну тему. Завдання автора - позначити проблему та викласти власні погляди на ситуацію. Подібними нотатками повні газети і взагалі будь періодика, так як їх глибина і розмір повністю підходять публіцистиці.

Окремо варто відзначити подорожні нариси, які виникли раніше інших і навіть відбилися в російській класичній літературі. Наприклад, це замальовки Пушкіна, а також «Подорож з Петербургу до Москви» А.Н. Радищева, який приніс йому безсмертну славу. За допомогою дорожніх нотаток автор намагається зафіксувати власні враження від побаченого в дорозі. Саме це і робив Радищев, не побоявшись безпосередньо заявити про страхітливий побут кріпаків і робітників, які зустрілися на його шляху.

Жанри епосу в літературі представлені і розповіддю. Це сама проста і доступна форма як для автора, так і для читача. Твори російської літератури в жанрі оповідання зробили всесвітньо відомим А.П. Чехова. Незважаючи на гадану простоту, він за допомогою всього лише кількох сторінок створював яскраві образи, які відклалися в нашій культурі («Людина у футлярі», «Товстий і тонкий» і т.д.).

Оповіданням синонимичен термін «новела», який прийшов з італійської мови. І те, і інше знаходиться на останній сходинці прози за обсягом (послідовно після роману і повісті). Письменникам, що спеціалізуються в даному жанрі, властива так звана циклизация, або публікація творів у періодичній пресі в регулярному режимі, а також збірки.

Для розповіді характерна проста структура: зав`язка, кульмінація, розв`язка. Таке лінійний розвиток сюжету часто розбавляється за допомогою несподіваних поворотів або подій (так званий рояль в кущах). Подібний прийом став масовим ще в літературі XIX століття. Коріння оповідання - це народний епос чи казки. Збірники міфічних сказань стали попередниками цього явища. Наприклад, «Тисяча і одна ніч» здобула популярність не тільки в арабському світі, але й відбилася в інших культурах.

Вже ближче до початку Ренесансу в Італії знайшов популярність збірку «Декамерон» пера Джованні Бокаччо. Саме ці новели задали тон для класичного типу розповіді, що став поширеним вже після епохи бароко.

У Росії жанр оповідання став популярний в період сентименталізму під кінець XVIII століття, в тому числі завдяки творчості Н.М. Карамзіна і В.А. Жуковського.

Епос як самостійний жанр

На противагу літературному роду і тріаді «драма, лірика, епос» існує і більш вузький термін, що говорить про епос як про оповіданні, сюжет якого береться з далекого минулого. При цьому він включає безліч образів, кожен з яких створює власну картину світу, відмінну у кожної культури. Найважливішу роль в таких творах грають герої народного епосу.

Порівнюючи дві точки зору про це явище, не можна не звернутися до слів відомого російського культуролога і філософа М.М. Бахтіна. Відокремлюючи епопею з далекого минулого від роману, він вивів три тези:

1. Предмет епопеї - національне, так зване абсолютне минуле, про яке немає точних свідчень. Епітет «абсолютне» був узятий з робіт Шиллера і Гете.

2. Джерело епопеї - це тільки національне переказ, а не особистий досвід, на основі якого письменники створюють свої книги. Так, жанри фольклорного епосу в достатку містять відсилання до міфічного і божественного, чого немає ніяких документальних підтверджень.

3. Епічний світ не має нічого спільного з сучасністю і максимально віддалений від нього.

Всі ці тези полегшують відповідь на питання про те, що за твори або будь жанри входять в епос.

Коріння жанру слід шукати на Близькому Сході. Найдавніші цивілізації, що виникли в межиріччі Євфрату і Тигра, відрізнялися більш високим культурним рівнем у порівнянні зі своїми сусідами. Обробіток землі, виникнення ресурсів, зародження торгівлі - все це розвивало не тільки мову, без якого неможлива література, а й створювало причини для початку військових конфліктів, сюжет яких лягає в основу героїчних творів.

У середині XIX століття англійським археологам вдалося виявити древнє місто Ніневію, що належав до ассірійської культури. Там же були знайдені глиняні таблички, що містили кілька розрізнених оповідей. Пізніше їх вдалося об`єднати в один твір - «Епос про Гільгамеша». Воно було накреслено клинописом і на сьогоднішній день вважається найдавнішим прикладом свого жанру. Датування дозволяє віднести його до XVIII - XVII століть до н.е.

У центрі оповідання сказань знаходиться напівбог Гільгамеш і історія його походів, а також взаємовідносин з іншими надприродними істотами аккадської міфології.

Інший важливий приклад з Античності, який дозволяє відповісти на питання про те, які жанри відносяться до епосу, - це творчість Гомера. Дві його епічних поеми - «Іліада» і «Одіссея» - є найдавнішими пам`ятниками давньогрецької культури і літератури. Персонажі цих творів - не тільки боги Олімпу, але і смертні герої, оповіді про які з покоління в покоління зберігав народний епос. «Іліада» і «Одіссея» - прообрази майбутніх героїчних поем Середньовіччя. Багато в чому один від одного були успадковані сюжетні побудови, тяга до містичних історій. Саме в подальшому явище досягає свого максимального розвитку і поширення.

Середньовічний епос

Під цим терміном мається на увазі в першу чергу епос, приклади якого можна знайти в Європі серед християнських або язичницьких цивілізацій.

Існує й відповідна хронологічна класифікація. Перша половина - творчість раннього Середньовіччя. Звичайно ж, це саги, залишені нам скандинавськими народами. Аж до XI століття вікінги борознили європейські моря, промишляли грабежем, працювали найманцями у королів і створювали власні держави по всьому континенту. Цей багатообіцяючий фундамент разом з язичницької вірою і пантеоном божеств дозволив з`явитися таким пам`ятникам літератури, як «Сага про Вельсунгів», «Сага про Рагнере Шкіряні Штани» і т.д. Кожен конунг залишав після себе героїчне оповідання. Велика їх частина збереглася до наших часів.

Скандинавська культура вплинула і на сусідів. Наприклад, на англосаксів. Поема «Беовульф» була створена між VIII і X століттям. 3182 рядки розповідають про славне вікінга, який спочатку стає конунгом, а потім перемагає чудовисько Грендель, його мати, а також дракона.

Друга половина відноситься до епохи розвинутого феодалізму. Це французька «Пісня про Роланда», німецька «Пісня про Нібелунгів» і т.д. Дивно те, що кожен твір дає уявлення про унікальну картині світу того чи іншого народу.

Які жанри входять в епос зазначеного періоду? Здебільшого це поеми, однак існують віршовані твори, всередині яких зустрічаються частини, написані мовою прози. Наприклад, це характерно для ірландських сказань («Сага про битву при Маг Туріед», «Книга захоплень Ірландії», «Аннали чотирьох майстрів» і т.д.).

Ключовою відмінністю між двома групами поем середньовіччя є масштаб відображуваних подій. Якщо пам`ятники до XII в. розповідали про цілу епоху, то в роки розвинутого феодалізму об`єктом розповіді стає конкретну подію (наприклад, битва).

Існує кілька теорій зародження «героїчного» творчості в середньовічній Європі. Згідно з однією з них, такою основою стали пісні в жанрі кантілени, поширені в VII столітті. Прихильником подібної теорії був Гастон Паріс - відомий французький дослідник епохи Середньовіччя. Кантиленою називалися невеликі сюжети про той чи інший історичну подію, покладені на просту музичну структуру (найчастіше вокальну).

З роками ці «крихти» об`єднувалися в щось більше і узагальнене. Наприклад, в оповіді про короля Артура, поширені серед кельтського населення Британії. Таким чином, жанри народного епосу з часом зливалися в одне ціле. У випадку з Артуром виникали романи «бретонського циклу». Сюжети проникали у всілякі хроніки, що створювалися при монастирях. Так напівміфічні історії перетворювалися на задокументовану правду. Лицарі круглого столу до сих викликають безліч суперечок на предмет реальності та достовірності.

Ключовою причиною розквіту жанру в християнській Європі тієї епохи вважається падіння Римської Імперії, розкладання рабовласницького ладу і поява феодалізму, в основі якого лежала військова служба своєму сюзерену.

Російський епос

Російський епос отримав у нашій мові власний термін - «билини». Велика їх частина передавалася в усній формі від покоління до покоління, і ті списки, які на сьогоднішній день представлені в музеях і перенесені в підручники і хрестоматії, відносяться до XVII - XVIII століть.

Проте жанри народного епосу на Русі були у своєму розквіті в IX - XIII ст., Тобто до навали монголів. І саме ця епоха відображена в більшості літературних пам`яток подібного роду.

Особливості жанру билин полягають в тому, що вони являють собою синтез християнської та язичницької традицій. Найчастіше подібне переплетення заважає історикам визначити напевно природу того чи іншого персонажа, явища.

Ключові персонажі таких творів - богатирі - герої народного епосу. Особливо яскраво це відображено в билинах київського циклу. Інший збірний образ - князь Володимир. Найчастіше висловлюється припущення, що під цим ім`ям ховається хреститель Русі. Це, в свою чергу, народжує суперечка про те, де виник російський епос. Більшість дослідників сходяться на думці про те, що билини створювалися на півдні Київської Русі, тоді як в Московській Русі через кілька століть вони були узагальнені.

Безумовно, особливе місце у вітчизняному літературному пантеоні займає «Слово о полку Ігоревім». Цей пам`ятник давньослов`янської культури знайомить читача не тільки з основним сюжетом - невдалим походом князів у землі половців, а й уособлює картину світу, яка оточувала жителів Русі в ті роки. В першу чергу це міфологія і пісні. Твір узагальнює особливості жанру билин. Вкрай важливо «Слово» і з точки зору лінгвістики.

Втрачені роботи

Окремої розмови заслуговує спадщина минулого, не збереглася до наших днів. Причиною часто є банальна відсутність задокументованого примірника книги. Оскільки часто оповіді передавалися в усній формі, з часом в них з`являлося безліч неточностей, а особливо невдалі і зовсім забувалися. Безліч поем загинуло через часті пожежі, війн та інших катаклізмів.

Згадки про втрачені реліквії минулого можна знайти і в стародавніх джерелах. Так, римський оратор Цицерон ще в I столітті до н.е. у своїх творах скаржився на те, що були безповоротно загублені відомості про легендарних героїв міста на семи пагорбах - Ромуле, Регул, Коріолані.

Особливо часто втрачаються вірші на мертвих мовах, так як немає носіїв, які могли б передавати свою культуру і зберігати пам`ять про минуле народу. Ось тільки нечисленний список цих етносів: турдули, галли, гуни, готи, лангобарди.

У давньогрецьких джерелах зустрічаються згадки про книги, оригінали яких так і не були знайдені або збереглися в уривках. Це «Титаномахія», оповідав про битву богів і титанів ще до існування людства. Про неї, в свою чергу, згадував у своїх працях Плутарх, що жив на початку нашої ери.

Втрачено багато джерел мінойської цивілізації, що жила на Криті й зниклої після загадкового катаклізму. Зокрема, це історія про правління царя Міноса.

Висновок

Які жанри відносяться до епосу? По-перше, це пам`ятники середньовічної та античної літератури, в основі яких лежить героїчний сюжет і релігійні відсилання.

Також епос в цілому - це одна з трьох літературних форм. Вона включає епопеї, романи, повісті, поеми, оповідання, нариси.