Особливості проблематики творів Лермонтова. Відомі твори М. Ю. Лермонтова

Михайло Юрійович Лермонтов - поет унікальний. Важко знайти людину, кому не знайомі твори Лермонтова. Список їх досить значний: від поетичних рядків «Смерті поета» і «Бородіно» (вивчаються в школі) до значної події для російської літератури XIX століття - роману «Герой нашого часу».

Якщо судити по творчості, навіть не віриться, що доля відпустила йому лише 27 років життя. Однак його талант і концентрація на творчості дозволили цьому людині, прожив недовге, але яскраве життя, стати визнаним класиком. Відомі твори Лермонтова, немов дзеркало, відображають його життя, його містично окреслене розуміння свого місця в світі і своєї долі.

Чого можна очікувати від людини, яка в 1830 році передрікає повалення імператора в «чорний рік»? Хто знає, чому в момент його смерті (на дуелі в горах) раптом вибухнула жахлива буря?

Пушкін і Лермонтов ...

Саме він в 1837 р, після смерті Олександра Сергійовича Пушкіна, «першого поета на російському Парнасі», дав підставу відчути і зрозуміти всім сучасникам, що це місце не стало вакантним. Ненадовго, правда, він займав його до фатальної дуелі 1841. Особливості проблематики творів Лермонтова були помічені його сучасниками. Якщо Олександра Сергійовича Віссаріон Бєлінський назвав «поетом внутрішнього почуття душі», думки якого спочатку народжувалися в душі, а потім вихлюпувались в соціум, то Михайла Юрійовича - поетом, більш соціально спрямованим, часто беруться за перо під впливом значущих явищ в Росії.

Чим відрізняються особистості Пушкіна і Лермонтова?

Якщо світогляд молодого Пушкіна формувалося в досить гармонійному, соціально стабільному суспільстві під час правління імператора Олександра I, який давав підставу думати про монаршої чесноти, а до соціально-значущих ідеям поет прийшов лише в тридцятирічному віці, то інакше було з світоглядом Михайла Юрійовича. Нам дають можливість міркувати так особливості проблематики творів Лермонтова. Адже його особу склалася під час деспотичного правління Миколи I. Замість того щоб усвідомити об`єктивні причини, що вивели на Сенатську площу декабристів (мається на увазі згубний вплив на російське суспільство кріпосного права і, відповідно, соціально-економічне відставання країни), імператор-жандарм створив безпрецедентний механізм репресій. Саме про порушеної гармонії в російському суспільстві писав Лермонтов.

Усвідомлений, чітко виражений протест проти реакційної політики, неприйняття приниження владою людей - такі особливості проблематики творів Лермонтова.

Перший період творчості Лермонтова

Творчість Михайла Юрійовича можна умовно поділити на три етапи.

Перший період (з 1828 по 1832 рік) характеризується явним наслідуванням Джордж Гордон Байрон. Саме з цим великим британцем Лермонтов відчував приватне духовну єдність.

Байрон творив у період після французької революції, під час радикальних змін, зльоту і краху держави імператора Наполеона. Російський поет - у період жорстокої реакції після придушення повстання декабристів: кращі сини Вітчизни були страчені, заслані, посаджені в тюрми.

Подібність творів Лермонтова і Байрона

Обох поетів об`єднував бунтарський дух, бунтівна душа. Погодьтеся, зовсім не тема щастя у творах Лермонтова, що не захоплена юна романтика в початковий період творчості є домінантною. Не випадково вищезазначені поети порівнюють себе з вітрильниками, що йдуть в штормове море (Лермонтов - «Біліє парус одинокий ...», Байрон - «Станси жінці при від`їзді з Англії»).

Вірші Байрона (так само, як і твори Лермонтова), згідно характеристиці, даній їм Бєлінським, є криком воїна про допомогу, але криком НЕ благальним, а снісходящій. У них відчутна і глибина почуттів, і страждання поета-громадянина, і нестримне прагнення до свободи. Наслідування лорду Байрону, співаку свободи, допомогло Михайлу Юрійовичу навчитися писати яскраво, природно, пленительно, пристрасно. Тим часом в його творах простежується байронівська глибина. Аналіз творів Лермонтова, де проявляється зрілість думки, дає можливість простежити їх співзвучність з рядками великого британця. Як і Байрон, він із сумом серцевої оцінює своє покоління, задушене реакцією, що не має майбутнього (Лермонтов - «Дума», Байрон - «Паломництво Чайльд Гарольда»).

Михайло Юрійович, звичайно ж, черпає для себе теми й образи, глибоко знайомлячись і з творчістю інших великих поетів, наприклад, Пушкіна і Гете. Однак саме зі спадщиною великого британця він не просто знайомиться, а й переводить («Єврейська мелодія», «Вмираючий гладіатор»). Більше того, відомі твори Лермонтова того періоду включають в себе численні наслідування («Бачення», «Наслідування Байрону», «Ніч»).

В кінці цього періоду поет зійде зі стежки наслідування англійському класику і послідує далі своєї власної поетичної дорогою. Про цю віху в своїй творчості він написав гранично чітко: «Ні, я не Байрон, я - інший ...»

Подальше формування поетичного дару

Другий період творчості поета знаменується переїздом його в Санкт-Петербург і вступом до школи кавалерійських юнкерів і прапорщиків. Напередодні навчання він пише вищезазначене вірш «Парус», після цього в його творчості спостерігається очевидне затишшя. І це дає право літературним критикам стверджувати, що відомі твори Лермонтова в період його навчання не створюються. Молодий чоловік цілком віддається юнкерське розгулу.

Виняток становить, мабуть, вірш «Я, мати божа, нині з молитвою». Замість того, щоб видаватися, гусар веселить товаришів «прикладної» армійської поезією. Лермонтов пише цілком невимушено римовані казармені жарти, пісні застільного толку і, схоже, про більше не думає. Однак оригінальність і стрункість ритму, свіжість і точність рим, грамотність і метафоричність стилю, які виявляє аналіз творів Лермонтова цього періоду, дозволяють зробити висновок - перед нами повністю сформований поет. І щоб виявити це, потрібен серйозний тест.

«Його талант раптом спалахнув, як запалена свічка ...»

І таки сталося трагічне подія, яка сколихнула все єство Михайла Юрійовича. Звісткою, перетворивши його з відчайдушного гусара в почуває серцем громадянина, глашатая правди, стало повідомлення про смерті Пушкіна. Лермонтов був хворий, коли йому повідомили про цю втрату. При цьому його, відчуває весь трагізм для Росії цього моменту, до глибини душі обурило, що багато представників вищого світу виправдовували вбивцю Олександра Сергійовича Пушкіна - Жоржа Дантеса.

Передісторія створення «Смерті поета»

Лермонтов був обурений і вилив «гіркоту серцеву», т. Е. Те, що відчував, на папір ... Це була неповна версія твору. Ще не було написано 16 рядків ... Але коли Микола Столипін (родич по маминій лінії), затіявши публічний спір з поетом, став дискутувати і доводити, що Дантес - людина гідна і порядна, чаша терпіння Лермонтова переповнилася, і він виставив родича за поріг . А потім пішов до кабінету, сів за письмовий стіл, і ... полилися полум`яні, бічующіе рядки: «А ви, гордовиті нащадки ...»

Ненависть і любов у творах Лермонтова ще ніколи не звучали з такою силою! Це було те твір, якому дано було сколихнути Росію ... Свідченням його слави став арешт, а потім і суд.

Перше посилання на Кавказ

Влада, що спирається на жандармський апарат («мундири блакитні»), давно злили твори Лермонтова. Список неблагонадійних громадян явно містив його прізвище. Зараз практично доведено, що не без таємних жандармських підступів відбулася його фатальна дуель з Мартиновим.

Однак ми в своїх міркуваннях забігли вперед ... Повернемося до 1937 року, до реакції влади на вірш «Смерть поета». Микола I люто зненавидів Лермонтова і особисто стежив за строгістю його покарання.

Михайла Юрійовича перевели служити на Кавказ. Це була перша посилання поета, яка, правда, завдяки зусиллям бабусі та її зв`язкам у світлі була істотно пом`якшена і тривала всього кілька місяців.

«Мцирі» і «Демон»

Тут починається третій період творчості генія. Враження, отримані від дивовижної природи гір, знайшли своє відображення в подальших творах поета. Завдяки посиланню Лермонтов в середовищі передової російської молоді придбав величезну кількість шанувальників. Коли він повернувся до Петербурга, в тамтешніх салонах йому була уготована роль світського лева. Накопичена гіркоту шукала вихід у поезії. Михайло Юрійович створює «Мцирі» і «Демона». Нові герої творів Лермонтова, навіяні враженнями від Кавказу, залучають читача своєю харизмою, прагненням до свободи і досконалості духу.

Про поемі «Мцирі» ...

За сюжетом твору полонений грузинами черкес Мцирі здійснює зухвалий і безнадійний втечу і протягом трьох днів намагається втекти від переслідувачів. А на четвертий його, знесилити, що знаходиться при смерті, але упоєного запахом свободи, доставляють назад - в монастир.

Бєлінський вважав, що з образу Мцирі читач починає спостерігати особливості проблематики творів Лермонтова. Цей потужний і цілісний літературний образ юнака, який втік «в страшний час», «грози», коли всі інші, снідати страхом, перебували «при вівтарі», а й при цьому «ниць лежали на землі», прямо містив натяк на задушливу, смердючу , репресивну суспільно-політичну атмосферу Росії початку XIX століття.

Аналіз творів Лермонтова, на думку літературного критика Бєлінського, демонструє в частині їх центральних образів особистість самого поета.

Чіткий ритм рядків карбованого чотиристопного ямба поеми «Мцирі», принципово римованого лише чоловічими закінченнями, відображає одночасно і багатство картин зовнішнього світу, і цілий букет почуттів головного героя: відчай, розчулення, непохитну рішучість, любов, лагідну смуток. У цій поемі особливо простежується як характерний мотив творчості самотність у творах Лермонтова.

Лермонтовський «Демон»

Дана тема відособленості творчої особистості знаходить своє логічне розвиток в образі Демона, героя однойменної поеми Михайла Юрійовича. Сам вибір центрального образу твору свідчить про вкладення в нього особливого психологічного та соціального сенсу. Він не просто за самою своєю природою протилежний цінностям правлячої верстви, але і є «царем пізнання і свободи». У нього Михайло Юрійович вкладає діалектику неприйняття молоді XIX століття державної машини приниження особистості. Висвітлюючи цей образ, ми говоримо не просто про самотність у творах Лермонтова.

Це вже вкладена автором у поему філософія, зріле усвідомлення того, що заперечувати і ненавидіти все, пов`язане з відчутним світоустрій, небезпечно, що це веде до внутрішньої спустошеності. Трагедія лермонтовського «Демона» полягає в підміні їм вічних цінностей «любові, добра і краси» своїми надуманими егоїстичними образами. Як він далекий від людей! Внутрішній світ здається йому багато важливіше, ніж «тяжкі позбавлення, праці і біди натовпу людський». Останнє призводить до душевного кризі, і як наслідок - до загибелі його коханої - Тамари, що послідувала промовам Демона, «повним спокуси». Сам же Демон, так само як і до зустрічі з дівчиною, залишається істотою, чужим жаль і участі.

Аналіз творів Лермонтова, написаних пізніше, незмінно показує розширення свідомості, що вкладається в них поетом, що свідчить про еволюціонування його особистості.

Кохання у творах Лермонтова

Тема кохання у творах Лермонтова звучить піднесено і пронизливо-трагічно. На жаль, на особистість Михайла Юрійовича важкий відбиток наклала його нерозділена любов до Варенька Лопухіної. Там, де інший, менш цілісний молода людина, отримавши відмову, зайнявся б пошуками іншої пасії, Лермонтов був принциповий - «або все, або нічого!». І хоча Варенька залишилася його вірним і чуйним другом, порадником, однак поет, звичайно ж, хотів більшого ...

Якщо судити за віршами, то лермонтовская любов - светла, висока, але вона нерозділена. Тому опис творів Лермонтова різними літературними критиками привело їх до єдиного висновку: це - поет любові і печалі. Навіть у філософських творах Михайла Юрійовича, наприклад, у вірші «Дума» зустрічається мотив любові. Та ще який - досконалий! Вслухайтеся лише в мелодику строфи: «І ненавидимо ми, і любимо ми випадково ...»

Прониклива бабуся поета, яка знає його більш когось, підмітила особливе ставлення свого онука до цього почуття - ідеальне, без напівтонів. Поет переконаний, що існує «інше життя», а сама людина спочатку створений для життя в аурі щастя і радості. Згідно з його переконаннями, справжня любов не може бути земний, вона повинна бути еквівалентна вічного блаженства. Герої творів Лермонтова, навіть закохуючись, звеличують вище любові своє его («Я не принижуючи перед тобою»).

Унікальним є тлумачення Михайлом Юрійовичем поняття щастя. Таке визначення, мабуть, міг дати лише він ... Вдумливий читач, якого цікавить тема щастя у творах Лермонтова, знайде його в «Герої нашого часу»: «Щастя є концентрована гордість!» Під цими словами поет розумів такий стан однієї особистості, коли вона перетворюється в скарб радощів та смутку для іншої.

Його максималізм породив особливий лермонтовский стиль любовної лірики - протиставити сірої буденності ідеальний, створений уявою поета світ. Саме така творча концепція проглядається у віршах «Сонет», «Валерик».

Висновок

Особливості творів Лермонтова відображають епохальність його творчості. Воно було затребувано як творчий, ідейний противагу політиці репресій, проведених імператором Миколою I.

Лермонтовські рядки містять і заперечення існуючого державного устрою, і сумніви, болісні роздуми про прийдешнє Росії. У творах Михайла Юрійовича створюються специфічні образи (символи), тому, власне кажучи, з творчості цього класика починається російський символізм.

Разом з тим вражає глибина усвідомлення 27-річним поетом навколишнього світу і звідси - найрізноманітніші теми творів Лермонтова: роздуми про долі покоління, самотність і гордість, непоказної патріотизм, проблематика взаємин поета і суспільства.

Його самобутня і нестандартна особистість була і залишається загадкою.