Мотиви самотності в ліриці Лермонтова: план твори

Поезія Лермонтова надихає, заворожує своєю глибиною, його твори воістину шедевральні. Лірика його нескінченно багатогранна: найбільший поет писав на теми природи, любові, вітчизни. Але червоною ниткою крізь усю творчість неодмінно проходять мотиви самотності в ліриці Лермонтова. План твори слід складати, виходячи з різних його емоційних і літературних відтінків. Лермонтовське самотність різне, воно несе різне смислове і психологічне навантаження, воно існує в декількох формах паралельно, розкриваючи нам всю душу поета.

Вірш «Парус»

При згадці імені Лермонтова у більшості спливає в пам`яті його знаменитий вірш «Парус». З самого початку читач немов занурюється в море нескінченного самотності поета. «Біліє парус одинокий / В тумані моря блакитному ...» - такими словами починається твір. В очі відразу впадає ємне за своїм змістом слово «самотній». Не дарма поет вживає його тут: він використовує прийом інверсії, виділяючи для читача це слово, спираючись на те, що воно є у вірші ключовим.

Саме з даного твору слід було б почати описувати мотиви самотності в ліриці Лермонтова. Твір на цю тему найчастіше починається саме з «Вітрила», і зовсім неспроста. Ліричний герой тут - вітрило, він же і романтичний образ, має свій характер і навіть душу. «А він, бунтівний, просить бурі, / Неначе в бурі є спокій». Насправді вітрило - душа самого поета. Це вона, а не парус «щастя не шукає і не від щастя біжить».

Вірш «Утес»

Якщо у вірші «Парус» ліричний герой наче впивається своєю самотністю, то в іншому ліричному творі він від цього самотності страждає. «Він стоїть, самотньо, задумався глибоко / І тихенько плаче він у пустелі ...» - сумно і проникливо закінчується лермонтовское вірш «Утес». Читача знову ж привертає немов говорить сама за себе слово «самотньо».

Своє смислове навантаження несе і слово «пустеля». У контексті цього вірша воно означає місце, де немає абсолютно нічого, порожньо, самотньо. Самотній стрімчак страждає, тихенько плаче посеред пустелі, як кинутий напризволяще чоловік.

Вірш «Виходжу один я на дорогу ...»

Чергове вірш Лермонтова про життя і смерть і про постійне самоті. І знову присутній вищезгаданий мотив. З першої ж рядки герой знову наодинці з собою, він виходить на дорогу у роздумах.

Неспроста так первинні мотиви самотності в ліриці Лермонтова. Вірші його дозволяють зазирнути в саму душу поета. Адже він сам, як і ліричний герой, залишився наодинці з собою до кінця життя. Самотній і гордий, він завжди був вірний власної відчуженості від суєтного і несправедливого світу.

Самотність як громадянська позиція поета

М.Ю. Лермонтову випало жити і творити в часи жорсткої політичної реакції, яка мала місце в Росії після кривавого придушення повстання декабристів. Картину жорстокості і недосконалості світу доповнило те, що поет в ранньому віці втратив матір. Це сформувало його як спостерігача життя, сумного і філософськи-мрійливого. Але найчастіше ліричний герой у віршах Лермонтова - це особистість, не забита самотністю, а горда, протиставлена несправедливому світу і суспільству. Лірика поета наповнена прихованим протестом проти всіх видів рабства - внутрішнього і зовнішнього, політичного, коли людина не вільний висловлювати свою позицію прямо, відкрито.

Ліричний герой, так само як і сам поет в той час, не знаходить собі місця ні в різношерстому світському суспільстві, ні на любовному поприщі, ні в дружбі, ні навіть у своїй Вітчизні. У вірші «Дума» дуже яскраво простежуються мотиви самотності в ліриці Лермонтова. Короткий зміст вірша така: поет чесно і відкрито говорить, як сильно сучасне йому молоде покоління відстало в плані духовності, наскільки воно боягузливо і малодушно. Поет нарікає, що молодь просто злякалася перед масовим розгулом деспотизму і тиранії, це викликає у нього напад гнівного презирства. Разом з тим Лермонтов не відокремлює себе від свого недостойного покоління, говоря не «вони», а «ми». Поет виносить вирок і собі теж, засуджуючи з позиції прийдешніх поколінь.

За допомогою вірша «Як часто, строкатою юрбою оточений» дуже яскраво відображені мотиви самотності в ліриці Лермонтова. Тут поет абсолютно один серед масок, «пристойністю стягнутих». Йому неприємно їх суспільство, як і дотик бездушних «красунь міських». Поет в гордій самоті протистоїть всій цій юрбі, він готовий «зухвало кинути залізний вірш» їм в обличчя, обливши його «гіркотою і злістю».

Самотність поета в любові і дружбі

У вірші Лермонтова «І нудно й сумно» життя трактується, як «порожня і дурний жарт». У ній немає сенсу, якщо в пору самотності навіть «нікому руку потиснути». Тут відображено не тільки лермонтовское самотність серед натовпу, але і його ставлення до любові і дружбі. Легко простежити його повне невіра в любов. Адже любити «на час - не варто праці», вічно ж любити просто неможливо.

Ті ж мотиви самотності в ліриці Лермонтова простежуються і у вірші «Подяка». У ньому поет дякує свою кохану за «отруту поцілунку», «за гіркоту сліз», навіть «за помста ворогів, за наклеп друзів». Однак не варто розуміти це буквально. У такій подяки закладений закид у нещирості людських почуттів, коли навіть поцілунок поет вважає «отрутою», друзі ж у його понятті - лицеміри, його обмовили.

Самотній ліричний герой і у вірші «Ні, не тебе так палко я люблю ...», де він згадує «минуле страждання», а молодість вважає «загиблої». Самотність штовхає його на спогади, він знову бачить перед собою «уста живі», палаючий «вогонь в очах». Але реальність поета зовсім інша, він навіть думати не хоче, що уста стали «давно німі», що життєвий вогонь в очах «давно згас». Знову поет залишається один на один з минулим, зустрічатися зі справжнім йому зовсім не хочеться.

Самотність і страждання

Цікаві мотиви самотності в ліриці Лермонтова, зокрема у вірші «Заповіт». Воно написано у формі передсмертній сповіді солдата, що гине на війні. У творі фігурує жінка з «порожнім серцем». Солдат так відгукується про неї: «Пустого серця не шкодуй». Він з гіркотою вигукує: «Нехай вона поплаче ... Їй нічого не означає». В особі цієї особи автор зобразив всю жорстокість і несправедливість, яку в своєму житті випробував боєць. Дуже яскравий тут мотив самотності. Хоч є у ліричного героя батьки, але він все ж наодинці з собою і в земну любов не вірить.

Вірш «Молитва» написано у формі монологу ліричного героя. Молиться він про щастя своєї коханої, піклуючись про її душу. Трагедія глибокого духовного самотності присутній тут. Біди і позбавлення не зруйнували зацікавленість і участь ліричного героя в житті і долі людини, який не зумів зберегти духовну чистоту. Автор співчуває навіть тієї, духовність якої не витримала випробування, не впоралася з впливом «світу холодного».

Самотністю прозирає і вірш «На півночі дикому». Воно оповідає про сосну, яка стоїть «самотньо на голій вершині» і бачить сни про пальмі «в пустелі далекої». Пальма також стоїть «одна й сумна». Сосна мріє про близьку душі, нудиться десь в далеких заокеанських краях.

Тема Батьківщини і самотності

Ще одна тема, тісно пов`язана з мотивом самотності, теж відіграє важливу роль у всій ліриці Лермонтова. Це тема Батьківщини. Тут багато літераторів відзначають, наскільки схожі в даному контексті мотиви самотності в ліриці Лермонтова і Пушкіна:

• Ставлення обох цих поетів до Росії завжди було неоднозначним.
• Вони любили російську природу і захоплювалися нею, але ніяк не приймали самодержавства і законів, що панували в суспільстві тих часів.

Неможливо не згадати вірш «Батьківщина», описуючи мотиви самотності в ліриці Лермонтова. Твір обов`язково варто доповнити його аналізом, адже саме в цьому творі Лермонтов зізнається, що любить вітчизну, але «дивною любов`ю». Автор хоче бачити ту Росію, де мелькали «тремтячі вогні сіл сумних», де відчувався «димок спаленої жнива», де можна було бачити «подружжя біліють беріз серед жовтої ниви».

Висновок

Розглянувши мотиви самотності в ліриці Лермонтова, треба сказати, що поет зумів розкрити цю тему чудово. Його ліричні герої не просто самотні, вони сповнені енергії, чистого благородного обурення, вони хочуть змінити реальність навколо себе. У ліриці поета відбився весь його багатогранний духовний світ.