Що таке смерд - етимологія слова та історія його використання

Пам`ятайте знамениті цитати з усіма улюбленого «Івана Васильовича», який змінює професію: «Ти навіщо бояриню образив, смерд?», «Ах ти, бродяга, смертний прищ, смерд!»? Ми дружно регочемо над подивом Якіна (Михайла Пуговкіна), милуємося Грозним (Юрієм Яковлєвим), а от коли беремося перечитувати безсмертну комедію Булгакова, звертаємо увагу і на чудовий мову, яким твір написано.

Смерд смерда ворожнечу

Сучасний читач, швиденько забуває уроки по такому шкільного предмету, як історія, напевно відразу і не скаже, що таке смерд, точніше, хто це. А ось допитливому, звичайно, буде цікаво з`ясувати, що таким чином іменувалися жителі давньоруської держави, за винятком знаті (бояр) і духовного стану. Тобто під цим поняттям мався на увазі торговий люд, купці і ремісники, бродячі скоморохи і городяни, а також селяни. Так що таке смерд? Це простолюдин, людина разночинного походження. Проте з плином часу слово набуває іншу семантику.

Селянське питання

Тепер деякі уточнення. Селяни на Русі були колись вільними хліборобами. Потім, у міру закріпачення, вони стали ділитися на три категорії: «люди», «холопи», «смерди». «Людьми» називалися не мають господарів-бояр громадяни низького походження. Як свідчить «Руська правда» (тестовий юридичний документ XI-XVI століть), якщо хтось уб`є вільної людини і буде спійманий, він повинен заплатити штраф у 40 гривень. А що таке смерд, якщо його життя коштувала не більше життя раба (холопа) - 5 гривень? Теж, виходить, раб. Чий? Князя, тобто боярина.

До категорії смердів поступово стали відносити і тих вільних селян-хліборобів, які закріпачує у міру соціального розшарування і зростання поміщицьких угідь. Це значення слова характерно саме для часів Київської Русі.

Смерд «по-новгородски»

Новгородська республіка була особливою територією. І правила там діяли свої. Що таке смерд за місцевими законами? Це хлібороб, залежний від держави, а не від приватного господаря. Потім до даної категорії стали відносити взагалі всіх селян. На Русі саме землероби були найчисленнішою категорією громадян. Держава давала їм земельні наділи, за що смерди платили в казну податки, а князям - повинність «натурою»: продуктами харчування, полотном, живністю домашньої і т. Д. Жити такі селяни зобов`язані були в селах (від слова «сів», т. е. «осілий»). Приблизно до XV століття термін «смерди» замінюється на «селяни». А так як армія набиралася з простого народу, у часи Івана Грозного і дещо пізніше таким словом звалися служиві люди.

У документах (наказах, посланнях, грамотах, чолобитних) того часу це офіційно прийнята форма при зверненні царя до солдатів. Через кілька століть поняття «смерд» перетворилося на презирливе, майже лайливе позначення кріпаків і різночинців. До речі, за часів князівських усобиць було специфічне, потім вийшло з вживання слово «осмердіть»: захопити в полон підданих князя-недруга.

І ще про етимологію і слововживанні

Якщо говорити про походження слова, то воно відноситься до індоєвропейської мовної групи. Лексичну трансформацію ми розглянули. Залишається сказати ще про додатковий смисловому значенні, отриманому в процесі вживання. Від слова «смерд» утворився дієслово «смердить», тобто «Погано пахнути». Справа в тому, що в хатах, де жили найбідніші селяни і раби-холопи, віконця затягувалися бичачим міхуром, зовсім не пропускають повітря. Топилися печі «по-чорному», дим ледь виходив із приміщень, все прокурівая наскрізь. А пізньої осені, взимку та ранньої весни разом з людьми в хатах трималася і домашня птиця з скотиною. Зрозуміло, що «аромат» смерда можна було відчути за версту. Тому з плином часу слово «смерд» замість «кріпак» стало позначати брудного, неохайного, смердить людини. Сучасний синонім - «бомж».