Придністров'я ввійде до складу Росії чи ні?

Останні події навколо Криму, які, залежно від точки зору, називають то «анексією», то «возз`єднанням», породили надію на швидке вирішення деяких територіальних проблем, що знаходяться в замороженому стані вже протягом десятиліть. Безкровні і дуже швидкі дії російської армії на півострові викликали радісні очікування у значної частини населення невизнаної республіки, що знаходиться між Молдавією і Україною. Надія на те, що незабаром Придністров`я ввійде до складу Росії, здавалася майже збулася.

Молдавські перегини

У 1992 році досвід вирішення міжнаціональних конфліктів був бідним. Ще тільки почалася Чеченська війна, Нагорний Карабах здавався чимось далеким, події в Сумгаїті представлялися породженням якогось особливого азіатсько-екзотичного менталітету, і Югославію поки що не бомбардували миротворці НАТО.

У захваті знаходить суверенітетом лідери молдавського «Народного фронту» прогледіли тенденцію до невдоволення жителів значної частини території своєї країни. Серпня 1989 був відзначений тріумфом місцевих націоналістів, що здобули в верховній раді МРСР великі перемоги: затвердження молдавської мови як державної (єдиного) і скасування дії пакту Молотова-Ріббентропа. Ще був перехід на латиницю, що підкреслює повну уже «закордонні». На те, що утискаються інші мови, якими успішно користувалося досі населення, уваги якось у запалі парламентських дебатів не звернули.

Перший референдум

Входження Придністров`я до складу Росії в той час не планувалося, про нього не мріяли навіть найсміливіші політичні фантасти. Щоб звернути увагу не регіон, який створює 40% ВНП країни, у 1990 році Тираспільське керівництво провело референдум, на який з`явилися 79% виборців, незадоволених політикою національно стурбованого парламенту. Придністровська Молдавська Радянська Соціалістична Республіка стала фактом, але про відділення від Молдови не йшлося. Майже 96% придністровців просто хотіли бути впевненими в тому, що їхні права будуть гарантуватися, якщо не офіційним Кишиневом, то, принаймні, урядом ПМССР. До того ж ходили наполегливі розмови про прийдешнє возз`єднання з Румунією, і жителям регіону хотілося забезпечити собі право вибору країни, в якій їм належало жити.

Ще референдум

З точки зору юридичної, розпад СРСР супроводжувався численними порушеннями міжнародних і радянських законів, але на це тоді уваги ніхто не звертав. Суверенітети оголошувалися, і якщо у ЗС союзної республіки раптом вносили національний прапор, а депутати починали співати новий гімн, то справа вважалася звершень. Так було і в Молдові, і не тільки в ній. Парламент гагаузької автономії вчинив так само, але це викликало миттєве звинувачення в сепаратизмі, і почалися зіткнення, поки що обходилися «малою кров`ю». За єдність країни виступали добровольці, на іноземний манер звані «волонтерами», з самої Молдови та Румунії.

Червень 1990. Депутати молдавського лівобережжя і Бендер голосують за збереження СРСР. Після путчу 1991 року на теренах колишнього Союзу виникає рівно 15 суверенних держав. Восени ПМССР стає ПМР (Придністровської Молдавської Республікою), тобто окремої від Молдови країною. За це проголосували 98% з 78% дієздатного населення.

Історія

Причин, за якими багато в майбутньому бачать Придністров`я у складі Росії, кілька, і носять вони як історичний, так і юридичний характер. Найголовніша з них полягає в тому, що Верховна Рада МРСР, прийнявши рішення про вихід з складу СРСР, розірвав єдиний легітимний документ, згідно з яким колишня частина Російської імперії входила до складу Молдови. Формально Придністров`я навіть під час румунської окупації в період Другої світової війни не вважалося королівської територією: вона, нарівні з Одеською областю та іншими південноукраїнськими землями, називалася Трансністрією. Єдина підстава, за яким Тирасполь, Бендери і Гагаузія стали молдовськими, анульовано добровільно в момент оголошення суверенітету.

Референдум проводився ще раз, його результати виявили повне небажання населення входити до складу Республіки Молдова і прагнення самостійно визначатися зі своїм майбутнім. Але чи означає це, що Придністров`я проситься до складу Росії? Можливо, його громадянам і так добре?

Війна

Збройний конфлікт 1992 лякаюче нагадує сьогоднішню антитерористичну операцію української армії. Втім, є й різниця. Молдова - країна невелика, набагато менше України, і тому нерідко були випадки, коли в наспіх виритих траншеях зайняли позиції колишні сусіди, друзі і навіть родичі, стали раптом ворогами. Населення Тирасполя, Бендер і довколишніх сіл, з історичних причин багатонаціональна, звикло жити дружно, але, коли президент М. Снігур прийняв рішення "розрулювати" спірні питання силовими методами, швидко організувалося в гвардію. Зброя проблемою не було, воно дісталося обом протиборчим сторонам зі слабко охороняються на початковій фазі конфлікту складів 14-ї російської армії. Все було як зараз, і звинувачення на адресу Москви, і добровольці по обидві сторони лінії фронту, і збита авіація, і жертви серед мирного населення. Схоже, що історія, навіть недавня, нікого нічому не вчить ...

У 2006 році пройшов черговий референдум. Переважна більшість громадян ПМР (96,7%) висловили сподівання, що Придністров`я ввійде до складу Росії ...

Економічна складова питання

У загальному і цілому, через два з лишком десятиліття придністровські макроекономічні показники виглядають не гірше молдавських. Для суспільства характерно відсутність будь-яких міжнаціональних суперечок, що, безумовно, працює на загальний успіх, проте набагато більше значення мають практично дармові енергоресурси, якими Росія постачає невизнану республіку (тобто в борг, але без якоїсь надії на його повернення). Проблеми є, і пов`язані вони, як в майже всіх пострадянських країнах, з втратою традиційних ринків збуту продукції. Немає сумніву в тому, що Придністров`я у складі Росії могло б знайти свою нішу - тут є і заводи, і підприємства легкої промисловості, і сільське господарство, що процвітали в роки існування СРСР. Але є й фактори, що перешкоджають такому варіанту розвитку подій.

Перепони

Головний фактор, що визначає відповідь на питання про те, чи увійде Придністров`я у складі Росії чи ні, полягає в тому, що держава, де-факто існуюче, де-юре відсутній на політичній карті світу. На відміну від Абхазії та Південної Осетії, ця країна досі не визнана жодною з членів міжнародного співтовариства, в тому числі і РФ. Є підстави припускати, що цей акт, якщо він відбудеться, спричинить за собою чергові санкції і звинувачення в проведенні агресивної політики.

Має значення і географічне положення території. Так як політична обстановка в Україні залишається ворожо-невизначеною, можна вважати, що в тому випадку, якщо Придністров`я ввійде до складу Росії, цей суб`єкт федерації опиниться в повній або частковій блокаді з боку своїх сусідів. Чи не визначившись, як реагувати на цей вельми вірогідний недружній демарш з боку Молдови та України, вживати таку дію Кремль не стане.

Російська економіка, незважаючи на досить високу ступінь незалежності від іноземних ринків, як і будь-яка інша, переживає світова криза. Завдання в уряду непроста: утримати досягнуті життєві стандарти (а ще краще - підвищити їх) в умовах істотного навантаження на бюджет, пов`язаної зі збільшенням державних витрат. Доведено Криму до загальноросійського рівня теж обійдеться в чималу суму.

До того ж, слід враховувати і інтереси інших великих світових геополітичних «гравців». Загострення ситуації в Європі, і навіть створення вогнищ напруженості передвоєнного, і тим більше військового рівня зіграє на руку потенційним постачальникам вуглеводнів, шлях і більш дорогих, в тому випадку, якщо традиційні канали поставок будуть перекриті. Всі ці обставини не дозволяють сподіватися на те, що Придністров`я ввійде до складу Росії в найближчій перспективі.

Що далі?

За час існування СРСР (і в більш віддалені історичні періоди) практично у всіх його республіках склалися якісь культурно-економічні центри, в яких переважає російськомовне або етнічно російське населення. Це український Південний Схід, промислові райони Казахстану і багато інших регіонів, куди в радянські часи відправляли фахівців для підйому цілих господарських галузей, або національний склад формувався протягом століть. Про мудрість керівництва новостворених незалежних держав можна судити по тому, наскільки воно дбайливо ставиться до людей, часом все своє життя витратили на зміцнення економіки, чесно виконували свою роботу і добилися в ній чималих успіхів. Вигуки ж про відомого валізі і вокзалі свідчать про відсутність не тільки простої людської порядності, а й звичайного прагматизму. На жаль, помилки урядів, засліплених гіпертрофованим почуттям національної гордості, повторюються. У кінцевому рахунку цілісність країни опиняється під загрозою. Доля відкололися фрагментів, які стали «продуктами вторинного розподілу» великої країни в короткочасній перспективі важко прогнозовані. Багато хто з них свій вибір фактично зробили, решта - питання часу. Можливо, настане момент, коли виявиться і Придністров`я у складі Росії. 2014-й рік навряд чи стане цією датою.