Поняття соціалізації в соціальній антропології

В соціальну антропологію поняття соціалізації прийшло в кінці 19 століття з політекономії і вживалося воно стосовно до засобів виробництва і т.д. Вперше до людини його застосував соціолог з Америки Франклін Г. Гіддінгс, маючи на увазі під цим терміном підготовку людини до життя в соціумі, розвиток його характеру і соціальної природи.

Задовго до широкого вживання терміна «соціалізація» вчених цікавило питання становлення людини як члена суспільства. До тих пір, поки теорія соціалізації оформилася в окрему наукову галузь досліджень, це питання розглядалося в рамках інших, більш широких питань філософії та інших наук.

Після того, як у середині 20 століття поняття соціалізації увійшло в науковий обіг, вона стала самостійним об`єктом досліджень для соціологів, психологів, філософів, педагогів. Спочатку в своїх дослідженнях вчені були сфокусовані лише на етапах дитинства, підліткового періоду і юності. І тільки в 60-і роки 20 століття стали вивчати, як відбувається соціалізація дорослих і літніх людей. В результаті пізнього звернення вчених до цих віковими категоріями не набралося достатньої кількості дослідного матеріалу.

Процеси соціалізації розглядає цілий ряд наук. Так, наприклад, соціологія вивчає співвідношення процесів соціалізації із соціальною структурою суспільства. Соціальна психологія пояснює вплив на соціалізацію різних субкультур, організацій і т.п.

У дослідженні соціалізації існують два підходи:

1. Суб`єкт-суб`єктний підхід, представники якого вважають, що людина сама активно впливає на свою соціалізацію, а не тільки суспільство з його соціальними групами.
2. Об`єкт-суб`єктний підхід, прихильники якого вважають, що на людину ще з дитинства тисне соціальне середовище, намагаючись сформувати його за своїм «образом і подобою».

Якщо брати за основу суб`єкт-суб`єктний підхід, то поняття соціалізації можна трактувати як відбувається в процесі вбирання і відтворення культури зміна і розвиток людини. Самозміна і розвиток людини залежить від його взаємодії з різними умовами життя, починаючи з дитинства і закінчуючи старістю.

Таким чином, сутність соціалізації полягає в одночасному з`єднанні пристосування людини та її відокремлення в умовах окремо взятого суспільства.

В результаті двосторонньої активності соціального середовища і суб`єкта виникає пристосування. Воно передбачає, що соціальне середовище буде узгоджувати свої очікування і вимоги по відношенню до особистості з її поведінкою в соціумі, установками. І в той же час людина повинна узгоджувати свої домагання зі своїми можливостями і з реальністю того середовища, в якій він мешкає. Саме в процесі пристосування людина стає істотою соціальною.

Відокремлення - навпаки, процес відокремленості особистості в суспільстві, який виникає в результаті потреби особистості мати свої погляди, цінності, прівязанності- потреби без втручань вирішувати особисті питання-потреби усувати ті ситуації, які заважають її самореалізації. Саме в процесі відокремлення людина набуває індивідуальність.

З усього вищесказаного стає ясно, що поняття соціалізації особистості увазі під собою внутрішній, чи не розв`язний повністю конфлікт між мірою відокремлення людини в суспільства і пристосування людини до нього. Щоб соціалізація проходила ефективно, повинен дотримуватися якийсь баланс між відокремленням та пристосуванням.

Таке поняття соціалізації підходить лише до суб`єкт-суб`єктної трактуванні. Поняття соціалізації в об`єкт-суб`єктної трактуванні розглядає пристосування людини в суспільстві, його становлення істотою соціальною.

Характеристики соціалізації людини в сучасному світі залежать від особливостей того чи іншого суспільства, в якому соціалізація відбувається.