Доіндустріальне суспільство

Сьогодні для спільної історичної класифікації застосовуються певні типи господарських систем. Ця класифікація представляє події історії у формі деякої ланцюжка. Ланками є: традиційне (доіндустріальне) суспільство, індустріальне і постіндустріальне суспільство.

Останній термін характеризує структуру, основна роль при виробництві та обміні знаннями та інформацією в якій належить комп`ютерам і телекомунікацій. Індустріальне суспільство є, в першу чергу, обробним. У цій системі для виробництва товарів застосовується машинна технологія й енергія. Діяльність доіндустріального суспільства нерозривно пов`язане з видобутком. Економічна система в цьому випадку грунтується на землеробстві, рибальстві, полюванні, лісової промисловості. Доіндустріальне товариство займається також видобутком газу, нафти, вугілля та інших ресурсів.

На думку фахівців, до традиційної соціально-економічної структурі слід відносити будь-яке соціальне об`єднання від часу первіснообщинних мисливців до самого промислового перевороту в кінці 18 століття.

Доіндустріальне суспільство (в економічному відношенні) може базуватися на землеробстві (як давньоруське, старокитайської або староєгипетське товариство). Ця соціально-економічна структура може ґрунтуватися і на скотарстві (як кочові Тюркські і Хазарські народи). Доіндустріальне суспільство може бути і рибальським. Це характерно для прибережних територій, виключно багатих рибою.

Однією з особливостей традиційного суспільства є панування розподілу з урахуванням суспільного становища (Редістрібутівних відносин). Виражатися це може різними формами: централізованою державою (як у Стародавньому Єгипті, Китаї, Месопотамії), селянською громадою (як на Русі).

Необхідно відзначити, що редистрибутивной відносини не є єдиною ознакою, що характеризує життя доіндустріального (традиційного) суспільства. Безумовно, такі відносини домінують, однак, разом з тим, присутній і ринок. У деяких випадках ринкові відносини можуть навіть займати передові позиції, володіючи значним впливом на життя людей. Разом з цим, торгівля зводиться до вузького кола товарів, як правило, до предметів аристократичної розкоші. У середньовіччя поміщики, які одержували все необхідне в своїх маєтках, набували породистих коней, дорога зброя, прикраси.

Соціальна сторона традиційного суспільства також має свою специфіку. Найхарактернішим в такій системі є виключно особиста прихильність кожного до редистрибуции. Це відображено в приналежності кожної людини до якого-небудь колективу, який здійснює розподіл, а також залежно від "старших" (за положенням, походженням, віком).

При цьому перехід від одного соціального колективу в інший дуже утруднений. Разом з цим велике значення має не тільки положення всього стану в суспільстві, а й сам факт того, що людина належить до тієї чи іншої групи. Як приклад можна використовувати станові і кастові системи поділу.

Наприклад, в Індії кастою називали замкнуту групу людей, що посідають визначене, строго відведений їй місце в суспільстві.

Життя в структурі стану досить жорстко регламентувалася. Така система поділу в суспільстві була характерна для дореволюційної Росії.

Ще одним важливим критерієм поділу вважається громада. Тут це визначення застосовується в самому широкому сенсі. Під громадою розуміється не тільки селянське об`єднання, але й купецький союз Сходу, гільдія купців Європи, ремісничий цех, жебрацькі і злодійські корпорації та інше.

Державний лад в традиційному суспільстві, як правило, був монархічним. Навіть в давнину і середньовіччя влада перебувала в руках представників знаті.