42-й бункер Сталіна на Таганці

Уряди більшості країн дбають про свою безпеку в разі війни. На всяк випадок під землею створюються досить комфортабельні умови, до яких звикли високі керівники. Для звичайних громадян теж будуються притулку, але вони значно простіше, і їх на всіх не вистачить.

Прагнення зберегти працездатність структур військового і політичного управління в разі загрози повітряного нападу цілком раціонально й виправдано. Головною метою будь-якого агресора стають штаби і вузли зв`язку, військові та промислові об`єкти піддаються ударам вже в другу чергу.

Будівництво підземних урядових резиденцій почалося в багатьох країнах задовго до появи ядерної зброї, але конструктивні особливості більшості з них дозволяють витримувати атомне бомбардування. Вражав своєю надмірною міцністю бункер Гітлера в Берліні (нині не зберігся) побудований в 30-і роки поблизу імперської канцелярії.

Бункер Сталіна в Самарі (тоді Куйбишеві) був вирубаний в скельних породах, роботи проводилися в умовах найсуворішої таємності. Для маскування такого масштабного будівництва навіть звели ГЕС, яка, втім, знадобилася теж. Запас міцності дозволив би і сьогодні використовувати цю споруду за призначенням.

Але такий об`єкт був не один, їх було декілька. Відомо про таємниче підземному штабі Гітлера під Вінницею, нібито побудованому німцями в рекордно короткі терміни, всього за якісь кілька місяців. Розміри його настільки вражають, що залишається тільки припускати, що насправді це був секретний бункер Сталіна, виритий перед війною і використаний супротивником. Провести такі масштабні роботи на окупованій території і зберегти при цьому таємницю практично неможливо, не кажучи вже про розрахунки та проектуванні.

Про те, наскільки ретельно проводилася підготовка до війни, говорить і той факт, що в секретному відгалуженні московського метро заздалегідь була створена обстановка, що повністю повторює кремлівський інтер`єр. Відвідуючи бункер Сталіна, генерал, маршал, головний конструктор або інший гість був упевнений, що знаходиться не під землею, а в робочому кабінеті «господаря», це було дуже важливо психологічно і надавало впевненість у кінцевій перемозі.

У повоєнні роки виникла цілком реальна загроза ядерного удару. Було б дивним, якби на неї не відреагували ті, хто відповідав за безпеку радянського керівництва. Вимоги до споруд стали ще суворіше, зокрема, стала нагальною проблема забезпечення знаходяться в притулок людей незараженим радіологічними забрудненнями повітрям. Новий бункер Сталіна в Москві замислювався як місце, звідки буде здійснюватися управління військами в разі конфлікту із застосуванням атомної зброї.

Всього будівельники сорокових років врахувати не могли, в роки холодної війни спорудження неодноразово піддавалося модернізації. Розміри підземного об`єкту величезні, щоб його побіжно оглянути, потрібно не менше півтора годин. Його глибина сягає 70 метрів. У ті часи обслуговування апаратури зв`язку та шифрування було набагато більш трудомістким, ніж сьогодні, і тільки фахівців-електронників було потрібно близько шестисот, всього ж персонал складався з 2500 військовослужбовців.

Сьогодні бункер Сталіна на Таганці перетворений на музей. Знаходиться чимало бажаючих відвідати «Об`єкт 42», одна лише згадка про який шість десятиліть тому могло коштувати життя. Сьогодні ціна скромніше - всього 700 рублів. За ці гроші можна все оглянути, ознайомитися з тематичними відеоматеріалами і навіть завдати ядерного удару по США, звичайно, понарошку. Ця вправа, до речі, багато разів повторювали чергові офіцери в 50-і і 60-і роки, і кожен раз їм ніхто не повідомляв, навчальний це пуск або бойовою.

Відомо, що в Москві є ще один бункер Сталіна, в районі Ізмайлово, правда, сам «батько народів» ні разу не вшанував його своєю присутністю. По всій видимості, він будувався як резервний, а можливо, що його призначення і зовсім було відволікаючим. У будь-якому випадку якість робіт і матеріалів настільки високо, що будь-який з цих об`єктів цілком придатний для використання і сьогодні. А скільки всього їх було побудовано - таємниця і понині.