Дивізії СС "Галичина": історія

Історія Другої світової війни має чимало сторінок, які багато істориків на Заході воліють не читати. Варто згадати одні тільки національні дивізії Рейху. Тема вельми делікатна, а в світлі останніх подій на південному сході України вона стає ще й болючою.

Варто тільки згадати про історію дивізії СС «Галичина»! Цих «відважних бійців» нині прославляють в Українській державі, от тільки їх «подвигів» часом дивувалися ветерани гестапо. А це вже говорить багато про що.

Як все починалося

З перших же днів війни керівництво українських націоналістів засипало німецький уряд «вимогами» про термінове створення націоналістичних бойових підрозділів, які б могли «надати внесок у перемогу над більшовизмом». Ось тільки спершу всі їхні зусилля пропадали дарма. У той час їхні німецькі господарі не звертали на цю метушню абсолютно ніякої уваги. Їх військові успіхи були такі, що їм було смішно тільки від думки про те, що вони можуть прийняти допомогу цих політичних мосьок.

У 1943 році обставини дещо змінилися. Був Сталінград, під яким хребет армії Паулюса був переламаний, були й інші битви, переконливо розвінчав міф про непереможність німецької армії. Вже в лютому того року німці стали замислюватися над тим, як би зручніше використовувати «український ресурс», затикаючи націоналістами діри на фронті.

Створення «славної дивізії»

Цю ініціативу гаряче підтримав губернатор дистрикту «Галичина» О. Вехтер. Швидше за все, остаточний дозвіл від отримав безпосередньо від свого колишнього шефа Гіммлера. Збереглися деякі історичні документи, які вказують на факт того, що створення дивізії СС «Галичина» вперше обговорювалося ними 1 березня 1943.

Вже 28 березня 1943 Вехтер повідомляє своєму шефу, що лідери націоналістів з радістю вхопилися за можливість «послужити Німеччини». У середині квітня того ж року Вехтер скликав партійна нарада, на якому були і вищі чини СС.

Тягнути вони не стали, а тому практично відразу прийняли рішення про створення дивізії СС «Галичина». Учасники цього засідання загодя домовилися, що будуть уникати вживання слова «поліція» у назві новостворюваного підрозділу. Простіше кажучи, вони заздалегідь домовилися про формування саме поліцейського карального органу. Не дивно, що екіпіровані добірні націоналісти були аналогічно своїм «колегам» з інших каральних підрозділів СС, будучи одягнені в сіру уніформу. Від інших вони відрізнялися тільки спеціальним щитком на рукаві.

Офіційний наказ про формування дивізії СС «Галичина» був виданий 28 квітня. Незабаром в дивізію стали надходити перші новобранці.

Про особливості вербування

Потрібно підкреслити, що вербування нового людського матеріалу відбувалася «великодушно». Таке формулювання значила, що расові забобони не заважали німцям набирати військо з «слов`янського наброду». Категорично був закритий вхід в це «елітний підрозділ» тільки зовсім вже неєвропейських типам, чий зовнішній вигляд недвозначно говорив про далеко не арійське походження.

Робота пропагандистів

У день видання наказу про формування дивізії Вехтер видає секретну директиву. Вона недвозначно говорить, що органи, відповідальні за заклик націоналістів, ні в якому разі не повинні навіть натякати на сам факт їхньої допомоги німцям. Комісії зобов`язані були робити упор виключно на «боротьбу з більшовизмом». Навіть абревіатуру SS вони розшифровували як «січові стрільці», що на ура проходило в малоосвіченій, малокультурної середовищі.

На це ж натякає і гімн дивізії СС «Галичина», який містить багато слів про «велич нації», але ніяк не говорить про службу Рейху.

Чисельність людського ресурсу

На початок червня числа записано 81999 чоловік. Офіційно були прийняті 52875 з них, в постановці на службу відмовили 29 124. Але не слід вважати, що заклик був відразу ж припинений, так як поповнення вимагалося постійно. Призовну комісію очолював К. Шульце, який здійснював набір рекрутів аж до серпня 1944 року, а «косметичний ремонт» пошарпаного в боях з`єднання виконували чи не до кінця 1945 року.

Так як мобілізація йшла небаченими темпами, німці сформували відразу кілька частин. Цим пояснюється факт того, що дивізія СС «Галичина», фото членів якої є в статті, була на рідкість різнорідним з`єднанням. Крім 11 578 осіб, які офіційно пройшли через спеціальні підготовчі курси, німці укомплектували відразу п`ять додаткових полків і один батальйон з «надлишків». Ці полки і батальйон відразу ж пройшли класичну поліцейську муштру, який піддавалися всі інші каральні з`єднання.

Використовувані методи рекрутування

Незабаром виявилося, що набраного «матеріалу» явно не вистачає через постійні втрат у боях, а тому почали діяти не тільки офіційні призовні комісії для добровольців, а й спеціальні загони, які займалися насильницької мобілізацією молоді. Це стало очевидно вже до середини червня 1944, коли самі українці почали повною мірою відчувати всю ступінь своєї «відданості Рейху». Схоплених молодиків тут же відправляли служити в танкову дивізію СС «Хоенштауфен» і «Фрундсберг», які тим влітку якраз знаходились неподалік від Львова.

Також джерелом дешевого українського «матеріалу» користувалися і інші німецькі дивізії, які бували в тих краях проїздом. Вони регулярно забирали на службу по кілька десятків виловлених «патріотів України». У селищах біля Львова німецька адміністрація абсолютно не вважалася зі своїми націоналістичними дармоїдами, повністю переписуючи без їх відома всіх чоловіків. Це був відмінний джерело людського ресурсу, якого Німеччини в ту пору початок відчайдушно не вистачати. Людей стали забирати не тільки з вулиць, а й прямо з громадських установ.

Навіть у церквах «патріоти України» вже не могли відчувати себе в безпеці, оскільки «борг фюреру» вони відправлялися віддавати прямо зі служб. На ту пору навіть самі добірні націоналісти не могли не помітити тяжкого становища своїх господарів на фронтах, а тому в бій вже якось не поспішали. Вважається, що дивізія СС «Галичина» (фото її штандартів є в цьому матеріалі) пропустила через себе не менше 32 тисяч вояків.

Командування і місця приписки

Спершу відповідальність за функціонування нового поліцейського формування покладалася на бригаденфюрера СС Шімана. Але на цьому посту він пробув лише до середини листопада 1943 року. Незабаром командиром галичан став Оберфюрер СС Фріц Фрайтаг, якому в кінці квітня було урочисто присуджено почесне звання бригаденфюрера (аналог нашого генерал-майора у військах СС).

Таке розташування до нього командування було викликано тим, що людина цей мав багатий досвід командування поліцейськими підрозділами і прекрасно знав про специфіку роботи з ними. Бойові німецькі офіцери ставилися до нього з крайнім презирством: Фрайтаг не побував ні в одному бою, не мав ні найменшого поняття про тактику і армійському побут.

Взагалі українська дивізія СС «Галичина» стала своєрідним «пугалом» серед гітлерівців, так як з німців туди засилали виключно негідних, безталанних, або просто боягузливих офіцерів. Звичайно ж, бойові якості з`єднання були відповідними.

Спершу основна частина особового складу розташовувалася в «Гайделагере», а з початку 1944 дивізія квартирувала в місті Нойгамере (Сілезія, Німеччина). Втім, 18 липня 1943, коли приїхала перша партія новобранців зі Львова, то спершу їх розміщували в таборі «Гайделагер» (поблизу Дембіца), а потім зробили офіційне їх формування в поліцейські полки.

Перше бойове застосування

У самому початку 1944 року з Берліна приходить термінова директива про необхідність якнайшвидшого формування «бойової групи» для боротьби з партизанами Польщі та СРСР. Був швидко сформований батальйон, йому передали батарею легких гармат, після чого цю компанію розкидали по передмістях Польщі. Так гренадерська 14 дивізія СС «Галичина» розпочала свій воістину безславний шлях.

Всього через день було завершено формування аналогічної групи, яка призначалася для контрпартизанської війни в околицях Львова. Згодом нацистське керівництво відзначало, що обидва цих підрозділу «діяли досить успішно». Але німці виявляють вражаючу одностайність, не прагнучи докладніше розписувати ці самі «успіхи».

Втім, цілком ясно, що «хоробро воювала» дивізія виключно переважаючими силами, віддаючи перевагу нападати спершу на беззбройних мирних жителів. Якщо тільки зовсім не було вибору, «хоробрі воїни» вступали у вогневій контакт з партизанами, для боротьби з якими дивізія СС «Галичина» взагалі-то і була сформована.

Перші «подвиги» галичан

Радянським військам пощастило захопити архів того славного з`єднання, який до цих пір служить незаперечним доказом бойових «досягнень» українських націоналістів. Зберігся запис про те, що першим в бій з партизанами вступив четвертий полк ... Всього було поранено близько 12 осіб. В результаті операції з лиця землі було стерто села Гута-Пеняцька і Бенякі. Будинки браві націоналісти спалили. Разом з їх жителями, звичайно ж. Всього вони вбили не менше 800 мирних селян, серед яких було чимало жінок і дітей. Втім, прапор дивізії СС «Галичина» ніколи не вважався дійсно військовим стягом, так як під його покровом воювали виключно «відбраковані» німецькі офіцери і добірні націоналісти, яких їх господарі і за людей-то не вважали.

У Тернополі українські прихвосні Вермахту розійшлися ще більше. Коли в результаті контратаки німці зуміли відбити частину міста, звірі просто зігнали людей, що вижили в один з костьолів, після чого всіх спалили. У їхньому рідному Львові вони знищили близько півтори тисячі осіб, у Золочеві займалися масовими розстрілами полонених солдатів РККА. Невелике містечко Олесько вони фактично знищили повністю, але вбили «всього лише» 300 осіб.

Таке «великодушність» пояснюється тим, що інших жителів викрали на примусові роботи до Німеччини. Якби не потреба німців в рабів, крові пролилося б ще більше. Націоналісти дуже любили вбивати тих, хто вже не міг надати їм опору. Власне, дивізія СС «Галичина» назавжди відзначилася саме цією своєю особливістю в історії.

Бродська катастрофа

Але настала черга і цих «хоробрих воїнів» зустрітися в реальному бою з кадровими військовими, а не з беззбройними цивільними. Дивізія СС «Галичина» під Бродами мала «повний боєкомплект», будучи укомплектована з солдатів 29-го, 30-го і 31-го полків. Крім того, до неї було приписано чимало вояків з деяких інших з`єднань.

На той час в її «славних лавах» було 346 офіцерів, 1131 унтер-офіцер і 13 822 солдатів. Таким чином, її загальна чисельність становила 15299 вояк. З «Бродівського котла» порівняно неушкодженими вирвалися тільки 1000 чоловік і 1200 бійців батальйону резерву, яким пощастило опинитися поза кільця оточення.

Кілька сотень націоналістів зуміли просочитися з оточення у складі невеликих груп, які уникали відкритої конфронтації з радянськими військами. Всього з 15 тисяч вціліло не більше 1/5 особового складу. Цей факт ще раз підтвердив ту просту обставину, що поліцейські формування у відкритому бою не стоять зовсім нічого. Вся їх «доблесть» полягає тільки у звірствах по відношенню до мирного населення і полоненим, беззбройним солдатам.

Втім, близький був повний розгром дивізії СС «Галичина». Після битви під Бродами це було всього лише справою часу.

Подальший бойовий шлях

У лютому 1944 року четвертий полк був перекинутий під Тернопіль, де його члени брали участь у придушенні партизанського руху. Згодом вони брали участь в епізодичних випадках опору наступаючим радянським військам.

Частина, що залишилася дивізії була перекинута до Франції, де проходила подальша військова підготовка. Вже навесні практично всі націоналісти були відправлені в Нойгамер. Час від часу їх продовжували використовувати в боротьбі проти французького опору.

Таким чином, історія дивізії СС «Галичина» в дійсно військовому сенсі була абсолютно безславної: в реальних боях українці брали участь тільки з березня по липень. Після того як вона була повністю розбита під Бродами, її жалюгідні залишки остаточно переформовують в поліцейський підрозділ, після чого використовують виключно на цьому терені.

Словаччина та Югославія

На початку жовтня 1944 відпочили націоналістів, в чиї ряди в той час влилося чимало «добровольців», рекрутованих прямо з вулиць, відправляють до Словаччини. Там «хоробрі арійці» займалися звичною і виключно приємним для себе справою, пригнічуючи партизанський рух. У підпорядкуванні українців була відома своїми звірствами «бригада Дірлівангера». Її членів досі добре пам`ятають в Білорусії, так як на їх совісті величезна кількість життів звірячому замучених людей.

Куди ж потім була відправлена дивізія СС «Галичина»? Броди відмінно показали, що націоналістів марно використовувати проти регулярних частин радянських військ, а тому їх відправили до Каринтії, де вони переслідували партизанів Югославії. Тут галичани і провели всі останні місяці війни.

У 1945 році її солдатів перекидають-таки на територію Німеччини, намагаючись змусити хоча б раз «мужньо відбити удар радянських військ». Марні сподівання. Як тільки вдалині з`явились були прапори військ Великобританії, «мужні патріоти України» з неймовірною швидкістю поспішили в полон. Це був останній марш дивізії СС «Галичина» у тій війні.

У містечку Тамсвег, за яким проходили бранці, англійці встановили фільтраційний пункт, де на перших порах відносно успішно відловлювали солдатів СС. Командир Фріц Фрайтаг від цієї звістки впав у чорну меланхолію і покінчив із собою. Його місце зайняв польський полковник Павло Шандрук. Втім, час наочно показало неправоту Фрайтага. Через рідкий англійська пост просочилися тисячі галичан, які відмінно влаштувалися на території Англії.

«Чисто англійське зрада»

Що ж стало з «доблесними бійцями» цієї дивізії, які настільки хоробро поспішили здатися в англійський полон? На жаль, але їх доля склалася найкращим чином. Є чимало історичних свідчень про те, що в 1945 році на території Великобританії знаходилося близько восьми тисяч військовослужбовців, які проходили службу як раз-таки в «Галичині».

Станом на 1999 рік в Англії проживало не менше півтори тисячі як безпосередніх учасників тих подій, так і їхніх нащадків. Уряд Великобританії вкрай неохоче заглиблюється в ці питання. З восьми тисяч військових злочинців англійці засудили ... однієї людини. Цим «щасливчиком» був Антон Севенюк.

У чому ж була причина настільки лояльного ставлення? Справа в тому, що при здачі в полон «хоробрі патріоти» всі як один назвалися ... поляками, яких всього пару років тому звірячому вбивали. Перевіряти їх толком так і не стали, та й не було в англійців в цьому кровної зацікавленості. Як-не-як, не їхня села і міста спалювали ці звірі.

У середині 90-х років окреме бюро, яке ніби займалося «затриманням нацистських злочинців», і зовсім припинило своє існування. Прихвосні Гітлера, які вдало здалися в полон англійцям, остаточно перестали боятися хоч якоїсь загрози викриття і покарання. Практично всі документи по цій справі досі засекречені.

Взагалі жителям Туманного Альбіону добре відома дивізія СС «Галичина». Фільм про неї, який був знятий в Англії, начебто і засуджує звірства націоналістів, але в той же час робить упор на те, що багато солдати або були завербовані насильно, або піддалися «романтичного пориву відродження України». От тільки жоден з цих фактів ніяк не виправдовує їх жахливих злочинів.

Сучасні реалії

Настільки епічність історія і сьогодні має свої відгомони. Так, прапор дивізії СС «Галичина» і зараз можна побачити на деяких заходах, що проводяться неформальними об`єднаннями, заколишніми про те, скільки горя принесли ці нелюди.