Панфіловців. Подвиг героїв-панфіловців в роки Великої Вітчизняної війни

Історія ВВВ сповнена героїчних сторінок. Однак за 70 років, що минули з дня Перемоги, було виявлено та чимало фальсифікацій, а також розповідей про те, як відбувалися деякі події, що викликають сумніви у своїй достовірності. У їх числі подвиг 28 панфіловців, який згадується в гімні Москви і який не раз ставав основою для сценаріїв художніх фільмів.

Передісторія

У перші місяці після початку ВВВ в містах Фрунзе і Алма-Ата була сформована 316-а стрілецька дивізія, командування якої доручили тодішньому воєнкома Киргизької РСР генерал-майору І. В. Панфілова. Наприкінці серпня 1945-го це військове формування увійшло до складу діючої армії і було направлено на фронт під Новгород. Через два місяці його перекинули в район Волоколамська і наказали зайняти смугу оборони протяжністю в 40 км. Солдатам дивізії Панфілова довелося постійно вести виснажливі бої. Причому тільки за останній тиждень жовтня 1941 ними було підбито і спалено 80 одиниць ворожої техніки, а втрати противника в живій силі склали більше 9000 офіцерів і солдатів.

Дивізія під командуванням Панфілова мала у своєму складі 2 артилерійських полку. Крім того, в підпорядкуванні у неї знаходилася одна танкова рота. Проте один з її стрілецьких полків був погано підготовлений, так як його сформували незадовго до відправлення на фронт. Панфиловцам, як їх пізніше стали називати в радянській пресі, протистояли три танкові і одна стрілецька дивізії Вермахту. Вороги перейшли в наступ 15 жовтня.

Подвиг панфіловців під Москвою: версія радянського періоду

Одна з найвідоміших радянських патріотичних легенд, що зародилися в період Великої Вітчизняної війни, розповідає про події у роз`їзду Дубосєково, які нібито відбувалися 16 листопада 1941. Вперше вона з`явилася в газеті "Красная звезда", в нарисі фронткорра В. Коротєєва. Згідно з цим першоджерела, 28 осіб, які числилися у складі четвертої роти другого батальйону 1075-го полку, якими командував політрук В. Клочков, в ході запеклого 4-годинного бою знищили 18 танків ворога. При цьому майже всі вони загинули в нерівній сутичці. У статті була також наведена фраза, яку, за твердженням Коротєєва, перед смертю вимовив Клочков: "Велика Росія, а відступати нікуди - позаду Москва!"

Подвиг 28 панфіловців: історія однієї фальсифікації

На наступний день після першої статті в "Червоній зірці" було опубліковано матеріал під авторством А. Ю. Кривицького, озаглавлений як "Заповіт 28 полеглих героїв", яких журналіст називав не інакше, як панфіловців. Подвиг солдатів і їх політрука був описаний у всіх деталях, проте в публікації не згадувалися імена учасників подій. Вони вперше потрапили в пресу лише 22 січня, коли все той же Кривицький представив подвиг панфіловців в розгорнутому нарисі, виступаючи в якості очевидця тих подій. Цікаво, що "Известия" писали про бої під Волоколамському ще 19 листопада і повідомляли всього про 9 підбиті танки і 3 спалених.

Розповідь про героїв, ціною життя захистили столицю, потряс радянських людей і воїнів, що боролися на всіх фронтах, а командування Західного фронту підготувало клопотання, звернене до Наркому оборони, про те, щоб присвоїти 28-ми відважним воїнам, зазначеним у статті А. Кривицького, звання Героїв Радянського Союзу. У результаті вже 21 липня 1942 Президія Верховної Ради підписав відповідний указ.

Офіційне викриття

Уже в 1948 році було проведено масштабне розслідування, яке має на меті встановити, чи дійсно мав місце подвиг 28 панфіловців. Причиною стало те, що за рік до цього в Харкові був заарештований хтось І. Є. Добробабін. Його притягнули до відповідальності з формулюванням "за зраду Батьківщини", так як слідчі військової прокуратури виявили неспростовні факти, які підтверджували, що в роки війни він добровільно здався в полон і вступив на службу до окупантів. Зокрема, вдалося встановити, що цей колишній поліцай в 1941 році був учасником бою під роз`їздом Дубосеково. Більше того, виявилося, що він і Добробабін, згадуваний у статті Кривицького, - одне і те ж обличчя, і йому посмертно присвоєно звання Героя. Подальше розслідування дозволило вважати все викладене в статтях, в яких був описаний подвиг панфіловців під Москвою, фальсифікацією. Виявлені факти лягли в основу довідки за підписом тодішнього Генпрокурора СРСР Г. Сафонова, яку представили А. А. Жданову 11 червня 1948.

Критика в пресі

Результати розслідування, що поставив під сумнів факт, що подвиг панфіловців у вигляді, описаному в публікаціях "Червоної зірки", мав місце насправді, так і не потрапили в радянську пресу. Лише в 1966 році в "Новому світі" з`явилася перша стаття, що стосується листопадових боїв у Дубосеково. У ній автор закликав вивчити факти, що стосуються того, ким були панфіловців, подвиг яких описувався у всіх підручниках історії. Однак подальшого розвитку ця тема в радянській пресі так і не отримала аж до початку перебудови, коли були розсекречені тисячі архівних документів, в тому числі і результати розслідування 1948, які встановили, що подвиг героїв панфіловців - це всього лише літературний вимисел.

Звідки взялося число 28

Світло на те, як і чому в 1941 році відбулося спотворення фактів, що стосуються воїнів-панфіловців, проливає стенограма допиту кореспондента Коротєєва. Зокрема, він вказує, що після повернення з фронту виклав інформацію про бій 5-ї роти 316-ї стрілецької дивізії, яка полягла на полі битви, так і не здавши своїх позицій, редактору "Червоної зірки". Той його запитав, скільки всього було бійців, і Коротєєв, який знав, що вона була недоукомплектованою, відповів, що 30-40, додавши, що сам в 1075-му стрілецькому полку не був, так як пробратися на його позиції виявилося неможливим. Крім того, він повідомив, що, згідно політдонесень з полку, двоє солдатів намагалися здатися, але були застрелені своїми товаришами. Таким чином, було вирішено опублікувати цифру 28 і написати тільки про одне смалодушнічал бійця. Так з`явилася легенда і вигадані "загиблі, всі як один, панфіловців", подвиг яких оспівували у віршах і піснях.

Ставлення до подвигу

Сьогодні блюзнірському сперечатися про те, чи були героями панфіловців. Подвиг всіх тих солдатів 316-ї стрілецької дивізії, чесно виконали свій обов`язок у листопаді 1941-го, безсумнівний, як і їх величезна заслуга в тому, що радянські війська не допустили фашистських загарбників у столиці нашої Батьківщини. Інша справа, що факт того, що в числі нагороджених виявилися зрадники, є образою пам`яті справжніх героїв, не пощадили своїх життів заради досягнення Великої Перемоги, 70-ту річницю якої незабаром святкуватиме все людство, чи не страждає історичною амнезією.