А.С. Пушкін, «згасло денне світило»: аналіз вірша

А.С. Пушкін «згасло денне світило» написав в 1820 році, коли вирушав у свою південну посилання. Подорож на кораблі з Феодосії в Гурзуф навіяло спогади про безповоротно минулому часі. Невеселим роздумам сприяла і навколишнє оточення, адже вірш було написано вночі. Судно швидко пересувалося по морю, яке вкрив непроглядний туман, що не дозволяє розглянути наближаються берега.

Теми «поезії і поета», любовну і громадянську лірику торкався у своїх творах Пушкін. «Згасло денне світило» - яскравий приклад філософської лірики, оскільки в цьому вірші автор намагається зрозуміти природу світобудови і знайти в ньому місце для людини. За формою написання даний твір є елегією - жанром романтичної поезії, що навіває на ліричного героя роздуми про свою долю, життя, власне призначення.

Вірш Пушкіна «згасло денне світило» умовно ділиться на три частини, відокремлює їх один від одного рефрен. Спочатку перед читачем постає картина нічного моря, на яке опустився туман. Це таке собі введення до основної частини філософського твору. У другій частині Олександр Сергійович віддається спогадам про давно минулі дні, про те, що приносило йому страждання, про колишню любов, про надії і бажання, томливому обмані. У третій частині вірша поет описує свою батьківщину, згадує про те, що саме там відцвіла його юність, в цій країні залишилися друзі.

Пушкін «згасло денне світило» писав не для того, щоб скаржитися на свою долю чи сумувати про безповоротно минулої юності. У заключній частині вірша міститься основний сенс - герой ні про що не забув, він добре пам`ятає своє минуле, але сам він змінився. Олександр Сергійович не належав до романтикам, бажаючим постійно залишатися молодими, він спокійно сприймає природні зміни, що відбуваються з людиною: народження, дорослішання, період зрілості, старості і смерті.

Вірш Пушкіна «згасло денне світило» символізує перехід від юності до зрілості, і поет не бачить в ньому нічого поганого, адже з роками приходить мудрість, і людина починає більше розуміти, об`єктивніше оцінювати події. Ліричний герой з теплотою згадує про минуле, але й до майбутнього ставиться цілком спокійно. Поет здається на милість природному ходу речей, він розуміє, що людина не в силах зупинити час, який у вірші символізують океан і ветрило.

А.С. Пушкін «згасло денне світило» написав з метою висловити свою покірність перед природними законами буття. Саме в цьому і полягає гуманістичний пафос і основний зміст твору. У природі все детально продумано, природні процеси, що відбуваються з людиною, не підвладні йому, він не в силах зупинити дорослішання, старіння або перехитрити смерть, але в цьому і полягає вічне протягом життя. Поет схиляється перед справедливістю і мудрістю природи і дякує її не тільки за радісні миті, а й за гіркоту від образ, душевні рани, бо ці почуття є частиною життя людини.