Вотум недовіри. Пізнаємо суть терміна

На сьогоднішній день існує величезна кількість найрізноманітніших професійних термінів, в яких людині, яка не вхожий в певний соціальний коло, розібратися вкрай складно. Адже більшість з них мають іноземне коріння свого походження (найчастіше зародилися в латинській мові). Тому без професійних вузькопрофільних знань такий термін розшифрувати бувати досить складно або ж практично неможливо. Одним з таких незвичайних виразів є «вотум недовіри». І якщо друге слово в даному випадку особливих проблем не викликає, то ось перше знайоме далеко не кожному другому громадянинові нашої країни. А адже таке поняття дуже тісно пов`язане з політичним життям російської держави. Воно не раз фігурувало в сумбурні «дев`яності» і навіть один раз було винесено на обговорення особами, які займають одні з найвищих посад у країні. Що ж являє собою вотум недовіри? Давайте розглянемо цю фразу більш докладно і для достовірності звернемося до історичних фактів.

По суті, цей термін перекладається як вираз недовіри. Якщо розглядати саме політичну сферу його застосування, то мова піде про відсторонення провідних державних діячів від влади. Вотум недовіри - це вираження свого негативного думки про роботу як безпосередньо самого глави країни, так і парламенту. В обох випадках представники влади повинні піти у відставку. Крім того, буде оголошено проведення дострокових виборів, щоб країна не опинилася без уряду.

У нашій державі таке явище відзначалося кілька разів. Однак ще жодного разу вотум недовіри уряду не був затверджений. Все обмежувалося пропозицією. Державна Дума в 1995 році цілих три рази виносила подібне рішення. Однак остаточного підтвердження при проведенні повторного голосування оголошено так і не було. ЗМІ стали використовувати даний термін у своєму професійному лексиконі в 1989 році. Причиною стала відповідна публікація в дуже популярному в ті часи журналі «Огонек», де використовувалася фраза, згадується вотум недовіри. Як процедура відсторонення посадових осіб від своєї роботи, даний термін вперше прозвучав від Анатолія Собчака в 1990 році. Зрозуміло, такої реакції слід було очікувати, так як та епоха була сповнена протиріч. Економіка переживала сильну кризу, загальне положення країни стрімко погіршувався і було вкрай нестабільним. Однак щоразу, коли вотум недовіри загрозливо нависав над урядом держави, щось зупиняло політичних лідерів від винесення остаточного рішення.

У будь-якому випадку, навіть якщо відставки не послідувало, такий вираз протесту було явною ознакою того, що щось необхідно кардинально міняти. Вотум недовіри - це своєрідний показник того, що політичний курс, заданий на поточний період, зжив себе і не приносить державі нічого хорошого. Таким чином, дане прояв невдоволення свідчить про те, що якщо в найближчому майбутньому становище країни не покращиться, то всі лідери втратять свої повноваження.

Однак це не є аспектом тільки російської держави. Інші парламентські країни теж мали справу в своїй практиці з подібним явищем. Більше того, навіть сучасна політика часом буває дуже близька до вотуму недовіри своєму уряду. Отже, дане поняття не має терміну давності, а також не втратило свою актуальність і донині. Навіть нинішній лідер В. Путін в 2005 році встиг зіткнутися з вотумом. Причиною стало винесення позитивного рішення з приводу проекту монетизації пільг населення країни. Представники політичної партії КПРФ були вкрай незадоволені й обурені таким законом. Їхня думка підкріпили масові громадські хвилювання. Підсумком стало прояв недовіри уряду країни. Однак, як ви можете судити особисто, відставки не послідувало. Пропозиція не отримала належної підтримки.