Трудівники тилу. Трудівники тилу Великої Вітчизняної війни

Останнім часом про них говорять виключно як про соціальну категорії. Перераховують належні їм привілеї, періодично скаржаться на брак пільг. Втім, комусь озлобленому, навпаки, здається, що ці стародавні старі люди отримують від держави занадто багато, та й взагалі зажілісь на цьому світі. Але зло недоброзичливцям ці немолоді люди все ще тут, з нами, хоча з кожним роком їх число невблаганно скорочується. Хто ж вони, трудівники тилу?

Трохи термінології

До даної категорії російське законодавство відносить осіб, які під час ВВВ (Великої вітчизняної війни) працювали в тилу не менше півроку, що знайшло своє підтвердження в їх документах. Під визначення «трудівники тилу» підпадають і ті, хто нагороджений за свою трудову діяльність в ці роки орденами і медалями СРСР - це позбавляє їх від необхідності доводити факт своєї роботи іншим шляхом.

Трохи арифметики

Війна проти фашизму закінчилася майже 70 років тому. Цією ж цифрою визначається і середня тривалість життя в Росії. Іншими словами, більшості тих, хто з`явився на світ в кінці війни, вже немає в живих. Скільки ж їх залишилося, тих, хто не просто народився раніше, а ще й міг під час війни працювати, кувати, не шкодуючи сил, велику перемогу?

Напевно, давно вже немає на світі тих героїчних жінок, які замість тих, що пішли воювати чоловіків спускалися в шахти або намагалися орати мерзлу сибірську землю, щоб потім спекти хліб для б`ється бійця. У більшості своїй покинули цей світ і ті, хто піднімав військові заводи, хто змученим і напівголодним цілодобово не відходив від верстатів, щоб забезпечити армію озброєнням. Найчастіше під визначенням «трудівники тилу Великої Вітчизняної війни» маються на увазі діти. Точніше, хто був дитиною в ті страшні роки, але не просто жив звичайним дитячим життям (втім, тоді це було неможливо), а працював на заводах, в радгоспах, в госпіталях, намагаючись внести свою лепту в загальну перемогу над ворогом.

Про особливості викладання

У Радянському Союзі чималу увагу приділялося патріотичному вихованню молоді на прикладах героїчних однолітків. Кожен радянський школяр міг, що називається, зльоту назвати не менше десятка прізвищ піонерів-героїв (Валя Котик, Льоня Голіков, Зіна Портнова та ін.) І детально розповісти про їх подвиг. Після розпаду СРСР змінилося багато чого: і погляди на окремі події, і методики викладання, та й самої піонерської організації не стало. Напевно, певна перебудова поглядів була і справді потрібна.

Наприклад, Павлик Морозов - хто він, чи справді герой? Або зрадник власної сім`ї? Або просто сопливий, нерозумний хлопчисько, що заплутався в складних дорослих іграх?

Говорити про те, що дитинство буває не тільки безтурботним, школярам необхідно. Важливо розповісти, що були й такі діти - трудівники тилу, внесок яких у загальну перемогу над ворогом непорівнянний з їх малим віком і воістину величезний. Якщо цей урок історії добре не засвоїли, то як і раніше будуть в чималій кількості з`являтися озлоблені юні відморозки, третируються і обманюють людей похилого віку. А пізніше з них виростуть дорослі, дорікає старих-ветеранів їх копійчаними привілеями.

До речі, про пільги

У СРСР цивільних осіб, ударно працюють у воєнний час в тилу, називали по-іншому - ветеранами війни (тих, хто брав безпосередню участь у боях, називали учасниками ВВВ). Вже до кінця 80-х років загальна кількість учасників та ветеранів війни зменшилася настільки, що різниця в пільгах, покладених тієї чи іншої категорії, поступово сходила «нанівець». У 1985 році до ветеранів війни були зараховані і колишні партизани, які воювали на окупованих територіях. Як і безпосередні учасники боїв ВВВ, трудівники тилу користувалися певними і досить істотними привілеями. Перелік цих пільг та порядок їх отримання були однаковими для всіх республік СРСР.

І що потім?

Після розпаду Радянського Союзу кожна з колишніх республік сама формулювала своє ставлення до ветеранів, сама приймала рішення про належних цим людям привілеям. Найгірше довелося тим ветеранам війни, що опинилися на території країн Прибалтики. Вони не тільки позбулися всіх наявних пільг - нові влада назвала радянських воїнів окупантами, а дехто з них навіть зіткнувся з судовим переслідуванням. У більшості інших республік героїзм ветеранів ніхто не оскаржував, але їхній життєвий рівень виявився істотно знижений. Інфляція, зростання цін і квартирної плати, проблеми з медичним обслуговуванням - все це серйозно вдарило по добробуту і реальним можливостям немолодих людей.

А як у Росії?

У Росії найбільші заслуги радянських воїнів (трудівників тилу) не тільки не піддаються сумніву, навпаки, рік від року все більше підкреслюється значущість їхнього подвигу, а сама перемога над фашизмом кожен раз наголошується всі пишніше. Але чи не забули за цим великою кількістю красивих слів і святкових салютів тих, кому, власне, ми і зобов`язані цією перемогою?

Небагато ще живуть учасники трудового фронту ображаються. Хоча формально визначення ветеранів війни в російському законодавстві збережено для всіх осіб, які кували перемогу, але з`явилося в 2000 поняття «трудівники тилу» пільги останніх суттєво звузило. Зникла, зокрема, суттєва надбавка до пенсії, а також переваги в наданні медичної допомоги та купівлі ліків.

Неправдою буде сказати, що про цих людей в Росії зовсім не дбають - їм покладені певні виплати та інші привілеї. Але значна частина пільг надається не з федерального, а з муніципального бюджету, а його можливості в різних регіонах можуть істотно різнитися. Та й виплати ветеранам не надто великі. Героїчну працю цілком можна було оцінити дорожче - країна навряд чи б збідніла!

Зі спогадів

Історики та краєзнавці нечасто, але згадують про цих людей. Розмовляють з ними, запитують про життя в той нелегко час, потім публікують спогади про війну. Що ж розповідають ветерани-трудівники тилу?

На підступах до оборонних рубежів Сталінграда трудилися десятки робочих батальйонів. Учасниця одного з них, А. В.ОСАДЧИЙ, згадувала, як їй з подругами доводилося працювати у важких умовах, довбати мерзлу землю, споруджуючи протитанкові рови. Від холоду і мізерного харчування юні тіла застигали, покривалися наривами. Ночувати доводилося тут же, в промозглих землянках, а з ранку знову на роботу, бо не вистачало робочих рук. Інша учасниця, М. П. Ускова, розповідала, як трудівники тилу в умовах лютої сталінградською зими стирали в кров руки, риючи окопи і очищаючи від снігових заметів залізничне полотно.

Подібних спогадів можна почути тисячі. Всю важливість того, чим займалися ці люди, важко переоцінити, як неможливо й уявити всю тяжкість випробувань, пережитих ними. У Самарі в 1996 році був встановлений монумент «Неповнолітнім трудівникам тилу 1941-1945. Вдячна Самара ». У цьому місті, який у воєнні роки був однією з головних кузень країни, добре знають про той внесок, який внесли в загальний котел перемоги звичайні діти.

Висновок

Коли про літніх згадують лише соціальні працівники, та й ті вимушено, це дуже прикро. Старість - не пауза перед смертю, а неминучий життєвий етап, і прожитий він повинен бути повноцінно і гідно. Літні люди чимало зробили для процвітання суспільства, молодші покоління їм чимало заборгували, а борги пристойні люди все ж намагаються віддавати.

Один з важливих критеріїв, за яким судять про державу, - чи добре в ньому старикам. На жаль, ні Росія, ні її сусіди - країни пострадянського простору - не можуть похвалитися особливою турботою про старше покоління. Як ми бачимо, не надто розпещена і дана категорія пенсіонерів - трудівники тилу. А по відношенню до них бути байдужим і байдужим просто злочинно.