Тунельний синдром: причини, лікування, профілактика

Тунельним синдромом, або туннельно-ішемічної невропатії прийнято називати хворобливий стан, при якому нерв виявляється затиснутим у своєрідні лещата з м`язів, сухожиль і кісток. Проявляється він, насамперед, онімінням і легким поколюванням в кінцівки. Більшість тунельних синдромів супроводжується і болями, нерідко досить сильними: іноді для полегшення стану пацієнта потрібно проведення новокаїнової блокади. Всього описано більше тридцяти форм цих станів.

Виникнення тунельних патологій зумовлене різними причинами. У багатьох людей є схильність до них - вроджена анатомічна вузькість каналу, в якому проходить нерв. Але однієї цієї причини недостатньо для того, щоб тунельний синдром дав про себе знати. Сприяють його розвитку хвороби, які супроводжуються змінами в сухожиллях і тканинах кістки - зокрема, ревматоїдний артрит, а також захворювання ендокринної системи (Гіпотиреоз, діабет). Має значення і стать хворого: тунельний синдром набагато рідше зустрічається у чоловіків, ніж у жінок. Часто він виникає в результаті травми - перелому, вивиху або навіть сильного удару. До його появи також призводять однотипні руху, повторювані протягом тривалого часу. Саме цей фактор, на думку фахівців, відіграє провідну роль у розвитку карпального тунельного синдрому, який нерідко називають «професійною хворобою офісних працівників».

Карпальний тунельний синдром, при якому хворобливі відчуття зосереджені в області кисті, є однією з найбільш часто зустрічаються тунельних патологій. Болі при ньому нерідко віддають в область плеча і бувають настільки сильними, що пацієнт не може спокійно спати ночами. Здавлювання при цьому відбувається в так званому карпальному каналі, через який проходить серединний нерв. У тих, чия робота пов`язана з дрібними кистьовими рухами, це захворювання зустрічається в три рази частіше. Кілька сотень років тому в Європі його називали «хворобою клерків»: вимушені годинами просиджувати за переписуванням паперів, вони часто мучилися від болю в правої кисті.

Головне в лікуванні гострої стадії будь-якого тунельного синдрому - створити хворому повний спокій. Для іммобілізації кінцівок застосовуються різні пристосування, які традиційно використовуються травматологами: бандажі, шини, лангети. Основне ж завдання лікування полягає в тому, щоб зменшити здавлювання нерва - наприклад, зняти набряк. При незапущених формах захворювання показані терапевтичні методи: холод або, навпаки, тепло, фізіопроцедури. Часто цих способів лікування буває достатньо для того, щоб тунельний синдром перестав турбувати хворого.

Медикаментозне лікування включає протизапальну терапію (ібупрофен, диклофенак), ін`єкції анестетика з гормонами в область утиску. Якщо ж у пацієнта має місце давній і прогресуючий тунельний синдром, лікування може бути і хірургічним: проводиться так звана ревізія (вивільнення) нерва. Операція пацієнта з діагнозом «карпальний тунельний синдром» займає не більше півгодини. Вона досить ефективна і не представляє небезпеки для життя хворого. У переважній більшості випадків функції пошкодженого нерва після неї відновлюються повністю і симптоми тунельного синдрому вже не повертаються.

В якості профілактики тунельних синдромів рекомендуються помірні фізичні навантаження, що сприяють релаксації. Дуже важливо також сформувати і зберегти правильний руховий стереотип: стежити за поставою, рухатися плавно, без різких рухів. Щоб уникнути ж карпального тунельного синдрому необхідно правильно обладнати робоче місце - так, щоб під час роботи була можливість розслабити зап`ястя. Стілець повинен бути з зручною, ергономічною спинкою, з підлокітниками. Важливо, щоб кут між плечем і передпліччям становив близько 90 градусів - при цьому рука буде спиратися на лікоть, а не на зап`ясті. Кожні 40-60 хвилин необхідно робити перерву в роботі, щоб розім`яти кисті рук: потрясти і покрутити ними, стиснути-розтиснути пальці. При дотриманні цих нескладних правил уникнути виникнення карпального тунельного синдрому цілком реально.